Ринок круп в Україні: чи залишиться гречка фавориткою?

«В першу чергу в Україні зменшується виробництво так званих традиційних круп, саме на них падає попит, — розповів виданню Agravery.com Родіон Рибчинський, голова правління ГО „Борошномели України“. — Традиційні для нашого ринку крупи — пшоняні, гречані, пшеничні, ячмінні. Їх виробництво на 100% орієнтовано на українського споживача. На вівсяні та кукурудзяні крупи є попит за кордоном, отже половину цих круп виробляють на експорт».

Те що їдять в колишніх країнах СНД — не споживають в Європі. Наприклад, гречку обожнюють в Україні, але чимало європейців вважають, що цією крупою можна годувати тільки тварин. Гречка поки що залишається фавориткою на українських кухнях, хоча цілком можливо вже у найближчому майбутньому вона поступиться вівсяним та кукурудзяним крупам, яким віддають перевагу європейці.

Цікаво, що манка, знайома всім з дитинства, поступово перетворюється з «сольного» продукту на «технічний». «Попит на цю крупу у населення постійно скорочується, проте манка залишається необхідною для виробництв, — розповідає Дмитро Гавриляк, маркетолог ТОВ «Агро-Юг-Сервіс» (ТМ «Аміна»). — Наше борошномельне виробництво, як, напевно, і більшість аналогічних підприємств, отримує манку в якості додаткового продукту при переробці пшениці, тому її не багато і вона залюбки закуповується нашими постійними клієнтами.

Але експорт цієї крупи можливий тільки до Східної Європи. У більшості країн такого поняття як манка взагалі не існує, на міжнародному ринку це борошно крупного помелу Semolа, яке виробляють з твердих сортів пшениці. Нашу манку з м’яких сортів можуть використовувати на виробництвах, наприклад, для посипки форм. Промисловці не бачать доцільності в імпортній манці".

Українцям все цікавіше споживати екзотичні крупи, зокрема — рис різних сортів, булгур та кус-кус (ці продукти виготовлені з твердих сортів пшениці, отже булгур і кус-кус варто відносити не до круп, а до макаронних виробів, як зазначають в ГО «Борошномели України».) В останні роки всі більше українських виробників продають булгур і кус-кус під власними торговими марками.

«Наразі в своїй торговельній мережі ми спостерігаємо зростання попиту на такі незвичні для українського ринку крупи як сорго, амарант, чіа та кіноа, — розповідає Анастасія Герасименко, менеджер з розвитку категорії „Бакалія“ „МЕТРО Кеш енд Кері Україна“. — Все ще популярною залишається гречка, також ми фіксуємо зростання попиту на рис різних сортів та булгур. „МЕТРО“ розширює сегмент власних торгових марок, щоб запропонувати найкращий вибір круп високої якості за привабливою ціною. Наразі більшість нашого асортименту — локального виробництва, але при цьому сировина може бути закордонною, наприклад — рис, булгур, кус-кус».

На думку керівництва ТОВ «Інтерлінк», яке вже протягом тривалого часу займається оптовими продажами високоякісних круп і в тому числі - в США, Канаду, Велику Британію та в інші країни, майбутнє - за безглютеновим пшоном, зеленою гречкою, вівсяними крупами. Також дуже перспективні булгур і кус-кус (нарівні з лапшою), найбільше виробляють цей товар у Турції.

«Кожного року ми розширюємо свій асортимент круп: завжди думаємо про щось нове та екзотичне. Зараз виробляємо чудову крупу Артек, аналогів якій не має в Україні, оскільки вона повністю виготовляється з твердих сортів пшениці, — розповідає Євген Моцний, комерційний директор ТОВ «Сквирський комбінат хлібопродуктів» (ТМ «Сквирянка»), який є одним з найбільших виробників крупи в Україні.

Як підкреслює експерт, культура споживання продуктів харчування диктується світовими трендами, технологіями та глобалізацією. Сучасний стиль життя змушує покупців постійно перебувати в стані активності, руху і це залишає все менше часу на приготування та вживання їжі в звичному для нас розумінні. Тобто в пріоритеті у споживачів будуть ті продукти, які зберігають свої основні поживні цінності та потребують мінімальних затрат часу і клопоту.

Отже майбутнє - зокрема, за різноманітними вівсяними і кукурудзяними пластівцями, кульками, паличками, гранолами, за кашами швидкого приготування. Всі ці продукти — не крупи в класичному розумінні. Ці вироби знаходяться на межі з харчовими концентратами.

Контрабанда, тіньове виробництво і «замовлені» крупи

На українському ринку традиційні крупи у переважній більшості - вітчизняного виробництва. За винятком рису та гречки, які є лідерами споживання. Як пояснює Родіон Рибчинський, на українському ринку є велика кількість продукції, яку замовляють в Польщі чи, наприклад, в Туреччині і фасують під лейблом вітчизняних виробників.

«В минулому році доля імпорту на круп’яному ринку України була досить значною. До країни завозили дуже багато російської продукції - під виглядом круп з Казахстану, з нульовим митом. Хто має регулювати це питання, як боротись з цим явищем — всім відомо», — розповідає Євген Моцний.

«Коли в Україні були перебої з виробництвом української гречки, кілька торговельних мереж і деякі виробники замовляли гречані групи в Казахстані. А казахи закуповували гречку на Алтаї в Росії, переробляли її і відправляли в Україну, — пояснює Родіон Рибчинський. —  Наприклад, позаминулого року мабуть, кожна третя пачка цієї крупи була не українського походження. Найбільш дешева гречка — імпортована, її продають в торговельних мережах під власними брендами».

Зараз ситуація з гречкою змінилася, оскільки ціни на загальному ринку круп зросли. Російська Федерація в минулому році ввела заборону на експорт гречки за кордон. Північні сусіди контролюють, щоб цю крупу не вивозили в Казахстан у великій кількості. Аналогічна ситуація і в Білорусі. Це стимул для вирощування гречки в Україні.

Що стосується рису, то в Україні є всього один виробник рисових круп, отже майже вся продукція на ринку — імпортована. Недорогий рис здебільшого постачається з В'єтнаму, Лаосу, Пакистану, Індії: його фасують або в країні-походження, або на пакувальних лініях в Україні.

«В нашій країні - дуже велика кількість контрабанди. На базарах — на лотках та в магазинчиках, які торгують імпортними продуктами, майже 90% представлених круп — контрабанда», — розповідає Родіон Рибчинський. За даними компанії «УкрАгроКонсалт», рівень тіньового виробництва круп в Україні складає близько 30%. В основному це невеликі фермери та приватні особи, які використовують для виробництва круп малопотужні лінії і, як правило, збувають свою продукцію переважно через базари і ярмарки. У кожної крупи — свій покупець.

Здебільшого якість круп в Україні - першого сорту і нижче

На сьогоднішній день проблема якості круп — найсуттєвіша. Підприємства, які цінують свою торгову марку — слідкують за якістю і безпечністю своєї продукції, за відповідність всім світовим вимогам і тому укладають договори з сільгоспвиробниками на вирощування зерна безпосередньо для їх потреб.

«Наприклад, зерно гречки ми закуповуємо лише при умові відсутності слідів гліфосата в ній, в ЄС цей показник є забороненим в продуктах харчування. В Україні, на жаль, такої вимоги досі немає, — розповідає Євген Моцний. — Звичайно за належну якість зерна ми переплачуємо фермеру, який несе певні втрати при збиранні врожаїв — не використовуючи такого виду пестициди та гербіциди, але натомість ми впевнені, що наш споживач отримує найякісніший продукт».

«Нещодавно ми зіткнулися з проблемою закупівлі сировини, коли почали виробляти нові для нас види борошна з рису, гречки та кукурудзи, — розповідає Дмитро Гавриляк. — Перш за все це стосується якісних показників сировини, наявності відповідних документів щодо якості та безпечності продукту. Наше виробництво сертифіковане FSSC 22 000, тому і вимоги до сировини особливі. Нам потрібні по-справжньому якісні рис, гречка чи кукурудза. На ринку рівень пропозиції високий, але неякісний».

На думку керівництва ТОВ «Інтерлінк», сьогодні розвиток ринку круп’яних культур гальмує брак відповідальних постачальників, які дійсно піклуються про якість сировини. Отже фактично якість круп в Україні здебільшого — першого сорту і нижче.

Постійна модернізація круп’яних лідерів

«На круп’яну сировину діють такі ж стандарти як на борошномельну пшеницю. Наприклад, з фуражу крупу не зробиш, потрібно мати зерно відповідної якості для створення тих чи інших круп, — пояснює Родіон Рибчинський. — Якість продукції залежить від тих задач, які ставлять перед собою виробники. В Україні є великі комбінати, чия високоякісна продукція представлена у національних торгових мережах, є чимало дрібних виробників які теж роблять дуже якісну продукцію і збувають її через локальні мережі та ринки».

Як наголошує експерт, сьогодні всі лідери галузі постійно модернізують свої виробництва, ставлять нове обладнання — особливо це стосується експортоорієнтованих позицій. Наприклад, продукти переробки вівса або кукурудзи створюються здебільшого на імпортному обладнанні. Якщо виробничники вкладають гроші в обладнання і технології, їх мета — швидке повернення інвестицій: отже треба виробляти найсучасніші продукти, які мають найбільший попит і високу маржинальність на ринку.

«Кожного року ми зупиняємо завод на плановий ремонт та модернізацію, це вже стало звичним для наших спеціалістів, — розповідає Євген Моцний. — Оскільки наше підприємство є одним з стратегічних постачальників сировини для дитячого харчування таким світовим брендам як „Нестле“, „Данон“, „Цереалто“, „Хіпп“, „Хіроу“, „Келлогс“ тощо, кожного року ми проходимо аудит цих компаній і маємо відповідати останнім світовим стандартам, тому основними акцентами при модернізаціях є покращення технологічного процесу, безпечність, енергоефективність. Наразі наша продукція експортується в більш ніж в 80 країн світу, доля експорту складає приблизно 55% від сумарної реалізації».

фото: @skviryanka 

Світова конкуренція і ціни, які постійно зростають

Хто є найбільшим конкурентом України у виробництві круп? На це питання однозначну відповідь дати не легко. Клімат України дозволяє вирощувати широкий асортимент зернових, але це не означає, що вітчизняні виробники мають перед собою просторі обрії.

«В залежності від продукту та регіону, куди експортується крупа, ми маємо доволі серйозних та досвідчених конкурентів, — розповідає Євген Моцний. — На мою думку розподіл виглядає приблизно так: найбільший для України конкурент з виробництва кукурудзяної крупи — Туреччина і Росія; гречаної крупи — Росія, Польща, Литва; пшоняної крупи — Польща і Росія; вівсяних пластівців — Польща, Литва, Німеччина, Австралія, Чилі; пшеничної та ячмінної круп — Росія».

В ТОВ «Інтерлінк» зазначають, що, мабуть, найбільший конкурент України у виробництві круп — Російська Федерація, оскільки ціни на цей товар у північного сусіда набагато нижчі, ніж в Україні. До речі, як підкреслює український виробник, ціни на гречку — явно завищені.

Як зазначає Анастасія Герасименко, ціни на крупи сьогодні швидко змінюються. Наприклад, за останній рік інфляція в крупах становила близько 15%. Зокрема кукурудзяну крупу в Україні продають в середньому на 24% дорожче, ніж у вересні минулого року, гречану — на 14% дорожче, пшоняну — на 13% дорожче, горохову — на 20% дорожче, ячмінну - на 31% дорожче.

Наскільки ціни на крупи відповідають реаліям? Євген Моцний вважає: якщо врахувати вартість якісної сировини та затрати на виробництво, ціни на крупи навіть занижені. Виробнику треба хоч якось боротися з тіньовим ринком, на якому різниця в ціні між легально та нелегально виготовленій крупі сягає деколи 15−20%.

«Щодо проблем, які гальмують розвиток сектора в цілому, то це, звісно, податкове навантаження, цінова нестабільність енергетичних та матеріальних ресурсів, величезний тіньовий ринок — більше 60%. А також нечітка політика у сфері двохсторонніх державних угод ЗЕД. Загалом ринок завжди потребує круп, але багато що залежить від геопозиції країни та культури споживання, — додає Євген Моцний. — На жаль, інфляція з якою останнім часом стикнулися всі країни світу, робить свою роботу. В Україні споживчий настрій суттєво погіршився: люди краще візьмуть дешевий, не дуже якісний продукт, бо їм треба забезпечувати родину мінімальними потребами, аніж будуть шукати якісні харчі».