В'ячеслав Пилипчук: Ми монополісти по утилізації непридатних пестицидів, але ми цього не хотіли

Підприємство "Еко Нова" єдине в Україні здатне утилізувати пестициди, проте за своїм призначенням воно працювало не так довго, міністерство екології забрало у підприємства ліцензію. Це призвело до того, що в Україні була повністю заблокована утилізація непридатних до використання пестицидів. Згідно Базельської конвенції країна не має права вивозити небезпечні хімічні речовини закордон, якщо має власні потужності по утилізації. Осені 2018 року міністерство прийняло постанову, згідно якої пестициди дозволено утилізувати як за кордоном так і в середині країни, а "Еко Нова" виграла усі суди щодо відновлення ліцензії.

Як ви відноситесь до постанови міністерства екології про утилізацію непридатних до використання пестицидів як в Україні так і закордоном?

Я вважаю що це вірна постанова і я радий, що її прийняли. З моєї точки зору вона незаконна, але потрібна і вона мене влаштовує. Так склалось, що ми в Україні монополісти по утилізації непридатних пестицидів. Ми цього не хотіли, але так склалась ситуація і це не зовсім правильно. Потрібна конкурентна боротьба і усе має бути чесно і прозоро. А коли ти став монополістом, на тебе починають усі нападати. Позицію міністерства екології також можна зрозуміти. Утилізація непридатних пестицидів – це велика проблема для України. Для такої аграрної країни, як наша, це завдання має бути в пріоритеті, оскільки залишків пестицидів в країні дуже багато і вони весь час накопичуються. А утилізувати ці пестициди, маючи відповідне обладнання, не так важко, потрібно лише слідкувати за усіма процесами, аби не було викидів токсичних речовин. Наша технологія утилізації нічим не відрізняється від тої технології, що застосовується в Польщі.

Чи є наразі у підприємства «Еко Нова» дозвіл на утилізацію непридатних до використання пестицидів?

- Так, воно у нас є. Ми виграли усі суди в усіх інстанціях. Протягом декількох років у нас була війна із Міністерством екології, яке поставило собі за мету знищити наше підприємство. Вони прагнули вивозити непридатні до використання пестициди закордон, а наша ліцензія на утилізацію цих препаратів не давала можливості їм це робити через Базельську конвенцію. В результаті цієї війни в нас було стільки перевірок та тиску, як ні в кого. Я впевнений, жодне підприємство в Україні не зможе пройти таку кількість перевірок, як наше. І тепер до нас звертаються клієнти, які готові у нас утилізувати ці пестициди, але вони не роблять цього через те, що на сайті Міністерства екології висить документ про те, що у нас немає на це ліцензії. Ми навіть подали позов на невиконання рішення суду.

Завод «ЕКО НОВА». фото: baranivka.net

Читайте також: (За)Бої без правил: чим загрожують нелегальні бійні та чи вдасться вирішити проблему?

Я навіть не знаю, чи буду я в подальшому займатись напрямком утилізації пестицидів. Якщо тиск на наше підприємство буде такий, як це було раніше, то я, можливо, взагалі продам цей напрямок. Вже зараз до нас починають дзвонити і питають, чи будемо ми цим займатись, а я ще не знаю, можливо ми перейдемо на інший напрямок, а можливо і будемо займатись утилізацією непридатних пестицидів. Усе залежить від позиції держави, адже ми маємо і обладнання, і досвід. Ми готові навіть інвестувати у цей напрямок, якщо буде підтримка, а не просто слова, коли тобі на конференціях, круглих столах, кажуть що це потрібно, а на практиці тільки ставлять палки в колеса. Задумайтесь, чому у нас в Україні більше немає таких заводів? Інвестор приходить до адміністрації і каже: «У вас багато відходів, давайте я побудую завод і буду їх утилізувати». Вам скажуть: «Добре, але у вас нічого не вийде», тому що держава володіє монополією на утилізацію.

А в яких країнах окрім Польщі із найближчих до нас є потужності по утилізації непридатних пестицидів?

Найближча лише Польща. В них потужності у два рази більші за наші, близько 10 тисяч тонн на рік. Проблема в тому, що Міністерство не хоче брати на себе відповідальність за утилізацію цих препаратів всередині країни. Легше вивезти і сказати, що так краще для екології країни. Це створює доходи полякам, утворює там робочі місця, а я хочу, щоб ці гроші залишались всередині країни, щоб в Україні створювались додаткові робочі місця. Але, якщо позиція нашої держави - не розвивати робочі місця, то це їх справа, нехай вивозять куди завгодно. Нехай Польща заробляє на нас, а ми будемо лише віддавати нашу валюту закордон. Поляки тільки раді такій ситуації. А це все здорожує процес, логістика, валютні витрати, усе це додаткові витрати, яких можна уникнути, якщо утилізувати пестициди в Україні.

Які потужності вашого підприємства по утилізації пестицидів?

За рік наше підприємство здатне утилізувати чотири тисячі тонн пестицидів та агрохімікатів. І ці потужності можна буде збільшити протягом чотирьох місяців, якщо в цьому буде потреба. А якщо потреби не буде, то сенсу встановлювати коштовне обладнання, яке буде простоювати три роки, я не бачу. Але поки що маю саме такий досвід. Була пропозиція від представників Європейської бізнес асоціації встановити обладнання по утилізації пестицидів, оскільки в них була проблема із цим. Ми їх почули і встановили це обладнання, але, як виявилось, ми перейшли дорогу тим, хто утилізував пестициди закордоном. І на нас одразу почали нападати, рейдерити, віджимати. З усім цим нам довелось боротись, відстоювати і ми вистояли, але втратили час і недоотримали прибутки. Тому я позитивно сприймаю цю постанову. Мене часто питають: «Ти розчарований?». Та ні, я тільки за. Просто дайте мені спокійно працювати.

Чи оцінювали ви об’єми пестицидів, що потребують утилізації?

Задекларовано 10 тисяч тонн пестицидів, що залишились ще з Радянського Союзу і потребують утилізації, але насправді ця цифра вдвічі більша. Треба також враховувати те, що забруднена земля, на якій зберігаються пестициди, це ще 10 тисяч тонн, не менше. В кожній області є департамент екології, який веде облік таких препаратів. Наприклад, у Вінницькій області дуже багато таких залишків – офіційно 2800 тонн, але реально там набагато більше. В Херсонській області також доволі багато непридатних пестицидів – більше двох тисяч тонн. Окрім того, небезпечні речовини залишились на складах підприємств, які сільгоспвиробники приватизували після розвалу СРСР. Ці пестициди там є, але про них ніхто не каже.

А скільки формується кожного року непридатних пестицидів через закінчення терміну придатності?

Про це ніхто не каже. Їм це не вигідно. Усі компанії намагаються максимально реалізувати свої препарати дистрибуторам до кінця терміну придатності. Вони роблять акції, знижки, а вже на складах дистрибуторів ці препарати можуть зависнути. І нікому невідомо, скільки саме препаратів із закінченим терміном придатності там залишилось, а скільки було реалізовано.

А яка подальша доля таких препаратів, вони так і залишаються на складах мертвим тягарем?

Не завжди. Такі препарати можуть також бути реалізовані. Просто продавці радять збільшувати норму внесення для того, аби він спрацював. Це робиться через те, що діюча речовина може спрацювати не так, як це має бути. Окрім того, такі препарати можуть іти на фальсифікат, коли їх переливають у інші каністри і продають як оригінальний продукт, або переклеюється етикетка із нормальним терміном придатності.

А чи доводилось вашій компанії займатись утилізацією фальсифікованих пестицидів?

Так, ми утилізували такі препарати. СБУ виявило склад фальсифікату і згідно судового рішення відправило препарати до нас на утилізацію. Але таких препаратів виявляють доволі небагато. За усю історію нашої компанії це був єдиний випадок, коли ми працювали із фальсифікатом. Я тоді сам їздив на місце подій, ми запрошували журналістів, велась фото і відео зйомка, готувались статті.

Завод «ЕКО НОВА». фото: baranivka.net

Наскільки держава дбає про екологію? Чи відчуваєте ви підтримку у напрямку утилізації небезпечних відходів?

Коли я потрапив у тему утилізації та небезпечних відходів, я, як інвестор, вважав цю тему цікавою та важливою. Я і зараз у це вірю, але у нас немає підтримки міністерства, регіональних відділів, губернаторів. Коли вони чують слово сміття, вони одразу відхрещуються від цього, ситуація у Львові демонструє саме таке відношення до проблеми. Розвиватись галузі утилізації не давали ще з часів Миколи Злочевського (колишній міністр екології та природних ресурсів - Ред.). Це було невигідно, простіше було вивезти і отримати свої відкати закордоном. А коли ти працюєш в Україні, ти прозорий для усіх: журналістів, СБУ, ГПУ, фіскальної служби та інших. А за кордоном ви нічого не проконтролюєте. Окрім того, хто буде знати, що ви в тих бочках будете вивозити? Загрузили землю, намалювали череп з кістками і поїхали. Хто буде дивитись, прикордонник? Та ніколи в житті він туди не полізе. За часів Злочевського була ситуація, коли відкривали бочки, а там земля з травою. Та ніколи на тій землі, де зберігались отрутохімікати, не буде рости трава. Там нічого не може рости.

Ті непридатні до використання пестициди, що числяться на балансі громади, хто буде платити за їх утилізацію?

На скільки я знаю, це питання вже вирішене. Гроші будуть виділені з бюджету. Але є такі області, яким ці гроші не потрібні, ну наприклад Запорізька чи Дніпропетровська. У них достатньо грошей в екологічному фонді, аби вирішувати ці проблеми самостійно. Це великі промислові центри, у яких достатньо грошей, їм потрібно просто не заважати. А є такі регіони, у яких немає грошей в екологічному фонді, наприклад у Херсонської області. Ось у них залишилось більше двох тисяч тонн пестицидів непридатних до використання, що залишились ще від радянського союзу, але грошей в них немає взагалі. У них немає великих промислових підприємств, які б наповнювали екологічний фонд області. Тому самостійно губернатор не може вирішити це питання.

Читайте також: Літаючий трактор: історія українського октокоптеру для розпилювання ЗЗР та добрив

А чи існує в Україні проблема із недобросовісними компаніями, що займаються утилізацією?

Цей ринок можна порівняти із ринком зброї, тут усі знають одне-одного. І якщо ви назвете мені будь-яку компанію, що працює на цьому ринку, я вам скажу, чи добросовісна вона, чи ні. Більше того, я можу перерахувати на пальцях однієї руки ті підприємства, які добросовісно працюють. Це ті компанії, які реально працюють без шкоди для екології. Також є підприємства, які порушують екологічні норми і таких компаній маса. Усі інші – це фікція, які нічого не утилізують. І тут я солідарний із міністром Остапом Семераком, ці міфічні підприємства треба знищити. Із кимось вже боряться, а когось із цих злочинців залишають і тут я бачу корупційну складову, оскільки я знаю ці компанії і кому вони належать. Якщо ці підприємства ще існують, отже це комусь потрібно. І вони ламають ринок, дають на тендері ціну нижче собівартості утилізації, тоді як підприємства із реальними потужностями не можуть на це піти. А в цих компаній немає нічого, ні обладнання, ні людей і вони можуть собі дозволити підписати договір по меншій ціні. Потім відкати роздали і усі задоволені. Для прикладу приведу утилізацію ртутних лампочок. Обладнання для утилізації цих ламп коштує $30 тисяч і воно себе не окупить, оскільки усі переходять на LED-лампи. Так от, собівартість утилізації однієї такої лампочки коштує три гривні, а компанії виграють тендер із ціною 2,60 грн за лампочку. Як? А дуже просто. Вони просто забирають ті лампочки і відвозять на сміттєзвалище за 80 гривень за тонну.

Ви сказали, що згодні із міністром екології у питанні боротьби із компаніями, які фізично не існують, а чи є позиції по яким ви не згодні із Остапом Семераком?

Ось візьмемо постанову 1221, я не розумію чому вона ще працює. Ця постанова регулює збір коштів на утилізацію автомобільних мастил. Наразі з кожного літра компанія, що постачає в Україну мастило сплачує 96 копійок за його утилізацію. Але проблема в тому, що ці гроші не ідуть до бюджету, вони екологічною інспекцією в ручному режимі, прямо на митниці, розподіляються одразу на компанії, які повинні його утилізувати. Туди плати, а туди не плати, ось так працює зараз ця система. Тоді як, значно логічніше було б направити ці кошти до бюджету як екологічний збір, а потім розподіляти їх на компанії, які дійсно будуть займатись утилізацією. І цю постанову не відмінять, оскільки вона корупційна і приносить кошти. А ця постанова працює усю каденцію цього міністра. І з цим я не згоден категорично.

Які ще проблеми з екологією є в нашій країні?

Існує безліч проблем. От візьмемо будь-яке невеличке містечко. Там обов’язково є сміттєзвалище, де захоронюються відходи. Від цих відходів на звалищі утворюється озера. Я робив аналізи цих озер і там знаходиться уся таблиця Менделєєва.

Також, якщо ви проаналізуєте, то ви побачите, що в Україні немає медичних відходів. Я знаю, що вони є, а по документах їх немає. Куди, на вашу думку іде весь післяопераційний матеріал, бинти, шприци? А це небезпечні відходи, які потрібно тільки знищувати термічним способом. Якщо проаналізувати, то лише у місті Києві на одну людину, що лежить у лікарні формується два-три кілограми медичних відходів за добу. В результаті, за рік в Україні формується один мільйон тонн медичних відходів, із яких 300 тисяч тонн особливо небезпечних відходів. І ніхто не підіймає питання цих відходів, оскільки воно нікому не цікаве. Якщо ви задасте це питання головному лікарю, то він вам відповість, що в лікарні немає грошей на матраци, не те що на утилізацію відходів. І в результаті ці відходи викидаються у смітник і потрапляють до полігонів побутових відходів.

А слова полігон взагалі не має існувати. Полігон – це місце, куди звозять відходи з усієї країни. На цих полігонах компанії заробляють швидкі гроші, приймаючи відходи на зберігання. А коли цей полігон переповнюється, ця компанія просто зникає. І цей полігон залишається на громаді населеного пункту. І ніхто не дасть вам відповіді, що із цим полігоном тепер робити. А у Дніпропетровській області взагалі є полігон із радіоактивними відходами, із яким ніхто не знає що робити.

Завод «ЕКО НОВА». фото: baranivka.net

Читайте також: Ближче до Святої Землі, або що дасть аграріям ЗВТ з Ізраїлем

До нас звертаються із Європи із питанням, чи можемо ми утилізувати їх сміття і пропонують за це 80 євро за тонну. Тоді як звичайний полігон, що під Києвом приймає сміття по 80 гривень за тонну. І скажіть, що можна зробити із тонною сміття за 80 гривень? Нічого! А якщо зараз підняти питання про збільшення абонплати за сміття, то буде бунт, люди не буть платити по 500 гривень в місяць за утилізацію сміття, оскільки у людей і так немає грошей через велику квартплату, високі ціни на бензин та продукти харчування.

Ось ще один приклад. У мене є знайомі – дайвери, вони пірнають у своє задоволення і багато чого бачили. Можливо пам’ятаєте, у мультфільмі про Чебурашку і крокодила Гену був момент, коли через труби з підприємства зливали відходи прямо у водойму? Так от, вони бачили теж саме. І я ходив до керівника екології, пропонував йому припинити ці викиди. Потрібні були невеликі кошти на балони, кисень, бензин і водолази квадрат за квадратом виявили б усі несанкціоновані викиди відходів, після чого їх би закрили. Але цю ідею ніхто не підтримав.

А як ситуація із приватними підприємствами, чи утилізують вони свої відходи належним чином?

У наших підприємств немає соціальної відповідальності. Якщо взяти будь-яке виробництво, то у нього обов'язково будуть небезпечні відходи. Я можу довести любому, що вони є, будь це поліграфія чи молокозавод. Але вони не підіймають це питання, це їм не потрібно. Вони підписують із міфічною компанією договір про утилізацію і нічого не утилізують. Ось для прикладу молокозаводи. Молоко, що надходить у якості сировини, має високу жирність і в процесі змішування у чанах там утворюється жирна піна, яку неможливо нічим змити, окрім кислоти. І як ви думаєте, куди потрапляє ця рідина після миття таких чанів? Правильно, до стічних вод. Платяться якісь кошти директору водоканалу, аби він не підіймав галасу і усі задоволені. І ніхто не підіймає це питання. В кожному регіоні це бюджетонаповнююче підприємство і його ніхто не хоче чіпати. Тільки зайде керівник екології на це підприємство, як йому губернатор вже дзвонить і каже: «Чого ти туди поліз, вони платять податки, дають робочі місця, а ти туди лізеш зі своєю екологією. Ще раз туди сунешся і більше тут працювати не будеш». І всіх це влаштовує, оскільки, якщо робити усе правильно, то молоко не може коштувати стільки, скільки воно зараз коштує.