Земельний переділ: як в Німеччині розпускали колгоспи

На початку 2016 року в Берліні почалися масштабні протести фермерів. Цього разу аграрії виступали не проти маленьких дотацій та не вимагали підвищувати закупівельні ціни на зерно чи молочну продукції. Головна вимога — аби уряд перестав покривати великі компанії, які масово купують землі в Східній Німеччині. Завдяки спекуляціям, за даними статистичного бюро Бундестагу, ціна гектара в федеральній землі Бранденбург з 2009 року виросла на 54%, а в Померанії — на 74%. При чому багато компаній, які купують ці землі, ніколи раніше не займалися агробізнеcом. На думку експертів, вони переслідують кілька цілей. По-перше, отримати відшкодування з загального бюджету ЄС. Адже господарство із земельним банком понад 2000 гектарів може за рік отримати більше 700 тисяч євро компенсації. Це робилося, аби господарства не збанкротували, проте зараз через велику бюрократизацію системи виплати дотацій певні компанії отримають ці гроші, навіть не займаючись обробітком землі. По-друге, компанії прагнуть сіяти на консолідованих землях сою, яка дещо втратила в ціні на світових ринках, проте продовжує приносити великі прибутки.

Дрібні фермери наголошують, що така конкуренція з корпораціями призводить до того, що землі поступово зосереджуються в одних руках. А продовольство в Берлін вже завозять з інших регіонів, де ситуація не така важка.

За словами Вінсента Де Ла Сала з Університету Тренто, аграрна реформа Східної Німеччини, яка була досить неоднозначною, проте привела до хороших наслідків, зараз може бути під загрозою, адже великі компанії по суті хочуть відновити комуністичні колективні господарства. Також, за його словами, це призведе до поступового зменшення товарного виробництва продуктів харчування в землях Східної Німеччини.

З 1990 року ситуація з аграрною сферою Східної Німеччини змінилася разюче. І більшість земель, які перебували в державній власності чи в колгоспах, відійшли в колективне управління компаній чи були викуплені колишніми власниками. І тому зараз на схід від колишнього Берлінського муру переважають середні господарства, які складають більше 73% усіх фермерів. І зараз проблема нового «огороджування» поки не змінила це співвідношення дуже сильно. Проте шлях до такої перебудови був непростим.

Колгоспне поле в НДР. 1989 рік.

Дві стежки

Згідно з дослідженнями Массачусетського технологічного інституту, аграрна сфера на сході Німеччини до початку Другої світової війни була більш розвинена, ніж на заході. Ефективність оброблювання ріллі була на 7,1% вища за землі на Рейні. Цьому було декілька причин. По-перше, ферми на сході почали освоюватися дещо пізніше, і тому вони не були поділені на такі дрібні клапті, як традиційні німецькі землі в Вестфалії. Тому там можна було більш ефективно використовувати новітню техніку та насіння. По-друге, великі господарства розвивали великотоварне виробництво і могли більше витрачати коштів на його розвиток. Саме тому значна частина соратників лідера НСДАП Адольфа Гітлера, поступово отримала землі саме в цьому регіоні.

Нарешті він не був таким урбанізованим і там були вільні землі аби робити нові господарства. Вільний земельний банк на сході складав в середині 1930-х років приблизно 25% від усієї території, що було на 10% більше, ніж на заході країни.

Проте ситуація після війни разюче змінилася. Була створена Німецька демократична республіка (НДР), і на сході почався процес стрімкої консолідації землі в колгоспних руках. «До 1960 року 84,6% усіх сільськогосподарських земель були розподілені між такими господарствами», — розповідає Agravery історик з Оксфорду Маргарет МакМілан. І тільки 5% залишились в руках приватних власників, здебільшого це були невеликі ділянки, де селянам дозволялося вирощувати городину. Тому не дивно, що розвиток аграрної галузі в НДР швидко почав сповільнюватися. Адже колгоспи пригнічували ініціативу і не могли залучати додаткові приватні кошти для свого розвитку.

Колгоспи в НДР. 1958 рік.

Молочна ферма. 1960-ті роки.

В Західній Німеччині приватні власники здебільшого зберегли свою землю. Тому середній розмір ферми там складав приблизно від 8 до 18 гектарів. Тоді як на Сході угіддя колгоспів могли доходити до 4500 гектарів. Тому не дивно, що через погане управління ферми на сході використовували більше засобів виробництва. В НДР потрібно було більше людей, аби  обробляти ту саму площу і тому вартість продукції була вищою.

Особливо це стало відчутним в 1990 році, коли дві Німеччини почали процес об’єднання. Першим постало питання обмінних курсів, адже тоді в НДР пропонували вводити західні марки з повним паритетом, тобто 1 до 1. Хоча в Бонні, де на той час перебував уряд Західної Німеччини, вирішили ввести варіант 1 до 4. Але на чорному ринку курс був набагато вищим, тому прибутковість усіх господарств одразу стала від’ємною. Тоді в Бонні вирішили почати масштабну реформу, яка мала б створити нову систему господарювання на землі. Хоча багато хто і виступав проти.

Читайте також: Німецький аграрний аташе: Україна поки залишається привабливою для інвестицій

Радикальні зміни   

З самого початку в Німеччині започаткували спеціальну комісію, яка мала відати розподілом державних земель. Хоча їх було не так багато, приблизно 10% від усього земельного банку. Інші землі, які входили в 4500 колективних господарств, реформували в два етапи. Першим було пряме розподілення землі колективних господарств серед тих, хто безпосередньо працював на землі. Так було розподілено приблизно 55% усіх земель. Але залишався великий пласт земель, які були експропрійовані в період с 1933 до 1939 року. В основному це угіддя, які належали євреям. Також були власники земель, які позбавилися землі під час радянської влади. Це складало приблизно 3,2 млн гектарів. І тут уряд прийняв рішення, яке викликало велику критику. Ці землі не переходили до минулих власників, а мали бути продані, а гроші від цього мали піти в фонд розвитку східних територій.

Багато хто звинувачував уряд в тому, що він планує нажитися на цих землях. Але в Берліні таки вирішили не відступати і до 2012 року продали за ринковою ціною більше 1,34 млн. гектарів землі. За системою колишні власники, якщо вони могли це довести, мали час до 1992 року подати скарги на викуп землі за спрощеною процедурою. Таким чином німці викупили 1,2 млн. гектарів землі.

При цьому перевага надавалася приватним власникам, які створювали невеликі господарства, а не колективним фермам, які хотіли бути спадкоємцями значних земельних наділів. Тому зараз більше 70% ферм на сході мають земельні наділи менше 100 гектарів. «Ці ферми також мають отримувати субсидії, адже вони потрапляють в найбільш захищений прошарок фермерів — дрібних та середніх домовласників», — говорить Agravery Маргарита Бовлінг з Heritage foundation. Саме це дозволило німецьким фермерам отримати більше 10 млрд євро компенсації. Хоча на думку експерта, більша частина цих грошей просто залишилася в місцевих бюджетах, адже Берлін є найбільшим донором цих програм.

З іншого боку реформи призвели до того, що безробіття в східній частині країни суттєво зросло. Показник витрат праці в НДР був на 30% вищим. Отже після приватизації дрібним власникам було вигідніше купувати трактори, а не працевлаштовувати бідних сусідів. Це викликало масову міграцію з сіл на Захід. За даними статистичної служби Бундестагу в період з 1995 по 2010 роки приблизно 1,2 млн. людей покинули сільську місцевість в колишній радянській Німеччині і переїхали жити до великих міст, де була робота. Тому на початку ідея продавати землі невеликими клаптями зустріла навіть спротив на Сході. Проте, коли на перебудову агросфери та соціальний благоустрій сільської території почали надходити значні кошти, то протести потроху втихли. За інформацією Center for European Studies в період з 1996 до 2008 року східна частина Німеччини отримала 22 млрд євро на ці статті.

Тому поступово ситуація там стабілізувалася. Хоча продуктивність праці на заході все ще залишалася вищою, через те, що компанії та фермерські господарства там мали довшу історію залучення кредитів і отримання фінансової допомоги від ЄС.

Павло Сивокінь

фото: landeskirche-hannovers.de, de.wikipedia.org 

Читайте також: Київ-Берлін: що цікавить німецьких інвесторів в Україні