Вона - агроном. Правила життя Галини Радзіцької, категорійного менеджера Corteva Agriscience

Жінки відіграють важливу і вирішальну роль у розвитку сільського господарства та суміжних галузей. Характер та ступінь їх зайнятості сильно відрізняються від регіону до регіону, але незалежно від цих варіацій жінки все активніше беруть участь у різних видах сільскогосподарської діяльності. 

Жінка в агро – це не берегиня і не виключно технічний робітник. Вона хороший фахівець на будь-якій ланці і успішно конкурує з чоловіками, в тому числі на керівних посадах. Кілька досліджень доводять, що компанії різних сфер, в яких керівні посади займають жінки, отримають більший прибуток. На жаль, ці твердження не є аксіомою для всіх. Третина населення України проживає в сільській місцевості, 53% з них - жінки. Але частка жінок, які очолюють сімейне фермерське господарство, складає всього 10%. Лише третина кооперативів, які отримали державну підтримку за державними програмами, очолюється жінками. В багатьох галузях зарплати жінок нижчі за зарплати чоловіків, які виконують такі самі роботи. І це не суто українська проблема - згідно з глобальним дослідженням Corteva Agriscience, проведеного в 17 країнах на п’яти континентах, 72% опитаних жінок, які працюють в агро, сказали, що в цій сфері для повного досягнення рівності статей будуть потрібні десятиліття. 

Разом з компанією Corteva Agriscience, яка входить до найкращих компанії України за показником гендерної рівності та є провідником цієї теми в сільському господарстві на глобальному рівні, Agravery.com запускає проект “ВОНА ЗБАГАЧУЄ ЖИТТЯ”, де ми будемо розповідати про жінок, які працюють в різних професіях в агросекторі, як вони сприймають свою професію та як досягають успіху всупереч стереотипам. 

Галина Радзіцька – одна з найкращих працівниць Corteva Agriscience. Закінчила Національний університет біоресурсів і природокористування, аспірантуру Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук за спеціалізацією «гербологія». Працювала агрономом із захисту рослин в ГК “Укррос”, займала позицію провідного агронома центрального офісу агрохолдингу «Кернел». З лютого 2014 року приєдналася  до компанії DuPont Pioneer Україна на посаду регіонального менеджера з агрономічної підтримки. З утворенням Corteva Agriscience зайняла посаду категорійного менеджера по гербіцидам та ОптинайтТМ технології.

У підлітковому віці в мене не було думки про агрономію – я хотіла бути митником, бо наприкінці 90-х це було престижно і давало шанс залишити маленьке містечко у пошуках кращої долі. Мені здається, всі мої однолітки мали такі думки - особливо ті, хто з сіл чи маленьких районних центрів. Я родом з Хмельниччини, де є Національна академія Державної прикордонної служби України - один з найпрестижніших ВУЗів країни. Але для вступу туди потрібно було складати математику та іспит з фізичної підготовки, що найменше мені подобалося, хоча математику я знала на відмінно. Натомість найулюбленішими предметами у школі були  біологія, хімія та іноземна мова. Тож куди ж мені залишалось вступати? Біотехнології тоді були не розвинені, бути вчителькою я не хотіла. Промоніторивши заклади вищої освіти, де було доцільно здавати ці предмети, я зупинилася на теперішньому НУБіПі, а саме - на факультеті “Захист рослин”. Там була спеціалізація “Карантин рослин” і, як тоді мені здавалося, це був мій шанс потрапити на митницю, контролювати імпорт та експорт продуктів сільськогосподарського призначення. Я дуже цим цікавилась, поки не почала працювати під час виробничої практики в магістратурі у Державній інспекції з карантину рослин. Але інколи бажанням краще не здійснюватися - я зрозуміла, що це не моє призначення у житті.  

Треба, щоб у тебе повірили. У мене був чудовий науковий керівник  в аспірантурі, який обрав мене з групи хлопців та сказав, що якщо в мене є бажання дійсно стати хорошим агрономом, то в мене все вийде. Так я вирішила піти цим шляхом у житті, хоча тоді жінки майже не працювали польовими агрономами. Науковий керівник підняв мою самооцінку, повіривши в мене. Сказав, що неважливо, якої ти статі - якщо у тебе є бажання та амбіції, все вийде.  

Батьки були здивовані - вони військові і однозначно не думали, що їх донька, відмінниця у навчанні, спокійна та врівноважена дівчинка, обере таку, як тоді всі думали, не зовсім жіночу професію.

Коли сама все зробиш своїми руками, на колінах порахуєш бур’яни, вимиєш насіння бур’янів зі зразків  ґрунту (що доводилося робити на своїх дослідах в аспірантурі) та ще й на рівні сім'ядоль починаєш розрізняти ті ж бур’яни, починаєш пишатися собою і розумієш, що ти на вірному шляху.

Я волелюбна – агрономія саме така. Сидіти в офісі не можу, мені потрібен простір, щоб вдихнути ковток свіжого повітря та вивільнити свої емоції. Інколи їду у відрядження і мене переповнюють думки (чи то позитивні, чи негативні) - зупинюсь, виходжу  в поле, походжу серед рослин, часом навіть посварюсь сама на себе, а потім, наприклад, качан кукурудзи розгорну (гляну, чи нема шкідників), кошик соняшника огляну на предмет хвороб – і відразу стає легше. Земля мене “заземляє”. Я довго без поля не можу - я тоді сама не своя, як щось не вистачає мені. Інколи навіть колеги говорять: «Вячеславівна, тобі вже потрібно на волю, в твої поля». 

Польових агрономів жінок і зараз небагато. Двадцять років тому на мене дивилися, як на дівчину-дивачку, яка хоче бути агрономом. Бо зазвичай очікують приїзду поважного чоловіка–агронома, з величезним досвідом роботи у колишньому колгоспі.  А тут я . На початку моєї агрономічної кар’єри перша реакція інколи була така: «Ти, звісно, мила дівчинка, але де ж агроном?». Зараз простіше, але інколи фермери все одно дивуються, коли мене бачать. А мої колеги люблять спостерігати, як клієнти на мене реагують. Тому що ті відразу задають технологічні питання, ніби перевіряють мене на знання, як на іспиті. Але часи змінюються, світогляд людей теж змінюється. На сьогодні мене знають як фахівця світової компанії з величезним багажем знань та навичок.

Багато що залежить від кута зору. Був випадок, коли я з одним досвідченим агрономом поїхала  обстежувати поля з посівами цукрових буряків (культура була у фазі сім’ядоль). Кажу, що вже треба працювати з гербіцидами, але зі зменшеними нормами,  і то терміново, тому що поле «всіяне» лободою та щирицею. Він мені говорить, що зарано, поле ж чорне. А я йому запропонувала присісти та подивитися у променях сонця, де чітко видно сім’ядолі цих бур’янів - поле тоді іншого кольору, воно червоно-фіолетове. Він присів, подивився, встав та вибачився за те, що не сприйняв мене, тоді ще молоду дівчину, як фахівця. До цього часу пам'ятаю випадок. 

Інколи без підвищення голосу на полі не розуміють. З часом я навчилась говорити таким тоном, щоб мене чули всі (прим. - посміхається), це особливо стосується того періоду, коли працювала з різними ланками виробництва в агрохолдингах. На жаль, не всі ще розуміють тиху, спокійну мову жінки з першого разу. Але я підбирала слова, працювала зазвичай по принципу «батога  та пряника». Зараз картинка змінилася - я працюю по іншу сторону «барикади», і у будь-якій ситуації намагаюсь не втрачати рівноваги і пояснювати як колегам, так і клієнтам, лише спокійно та аргументовано. Можливо це приходить з досвідом.

Щоб бути агрономом, треба постійно бути в полі. Агроном в кабінеті не потрібен - він потрібен у полі, має брати участь у повному циклі вирощування тих чи інших культур.  Адже щороку з’являється щось нове в сільському господарстві, присутні нові тенденції та виклики у будь-якому сегменті агровиробництва (наприклад, варто бути в курсі  нових елементів технології вирощування культур, нової сільськогосподарської техніки, інноваційних пестицидів та ін.). Але й щороку не зменшується проблем, що пов’язані з бур’янами, хворобами та шкідниками - агроном має «тримати руку на пульсі» весь час. Агроном може проводити час у кабінеті лише за плануванням виробництва на наступні роки, а в сезон основне робоче місце – це, звісно, поле.  Я пам'ятаю, які були технології, гібриди чи сорти с/г культур та засоби захисту рослин колись, і наскільки вони сучасні сьогодні.

Сільське господарство постійно розвивається, кожна компанія–виробник у своєму сегменті намагається принести на ринок щось цікаве та корисне для сільгоспвиробника, тому можна дуже легко відстати,  якщо не цікавитись сучасним сьогоденням в агробізнесі. Головне - не боятися, діяти та рухатись вперед.  

У сучасному світі безліч нових інструментів, що полегшують нашу роботу, наприклад, елементарне відправлення  фото по Viber допомагає оперативно визначити проблему. Так працює не завжди, але завдяки цьому інструменту я можу бути в 10 місцях одночасно і виїжджаю туди, де діагноз по фото не поставиш. 

Агрономія зараз вже не тільки Агро, а й IT. Зараз більшість компаній впроваджують різні ІТ-програми, що можуть змоделювати ситуацію на полі, підібрати правильний гібрид/сорт, кількість добрив, систему захисту рослин, порахувати плановий врожай, прибуток та рентабельність. Змінилась й сільськогосподарська техніка: я колись вручну  налаштовувала сівалку під посів (така техніка ще досі присутня на наших полях), а зараз все більше агротехніки, оснащеної комп’ютерами. Діджиталізація дійшла й до агровиробництва, і дронами сьогодні вже нікого не здивуєш. Дрони не тільки допомагають моніторити поля та за допомогою індексу NDVI визначати вчасно проблемні місця, але також за допомогою дронів проводять обприскування полів пестицидами.  Зараз агроном має розумітися в усьому, тобто «йти в ногу з часом». Але населення, що не обізнане в агробізнесі, ще досі продовжує говорити, що «сільське господарство – це відсталий сегмент ринку», а агроном «завжди з лопатою та в багнюці». Це ображає. 

Завжди готова повернутися вдруге, якщо не змогла зрозуміти проблему. Цього не варто соромитися чи вважати це особистою невдачею. 

В агро працювати круто, особливо в Україні, на рідній землі -  ми тут є безперечними лідерами, адже сільське господарство – одна з основних галузей нашої держави. В агробізнесі  може себе реалізувати кожен, хто не боїться перешкод, має бажання вчитися, рухатиcя, та досягати поставлених цілей. Можна за рік-два роботи в полі вивчити більше, ніж написано в літературі.

Головна проблема жінки-агронома - це родина. Потрібно, щоб чоловік/друга половинка  з розумінням ставилися до того, що тебе постійно немає вдома. Але й чоловіків-агрономів це теж стосується, адже їх сім’ї бачать їх на свята.
З поля мене може висмикнути тільки дитина. Вперше я взяла доньку з собою у  поле, коли їй було лише 5 місяців. Можу з впевненістю сказати, що дитина агронома чітко знає, що як виглядає та як росте. І мені здається, що це правильно. Адже стикаюсь з тим, що діти з міст абсолютно не уявляють, як вирощують пшеницю, кукурудзу чи ріпак. Я буду пишатися, якщо моя донька зробить вибір у майбутньому в сторону агробізнесу. Це в якійсь мірі буде мені комплімент, бо дитина обрала мою професію.  Але однозначно це має бути її вибір, і яким він буде – невідомо.

З мого курсу з дівчат в поля не пішов більш ніхто. Але поступово в агробізнесі жінок стає більше, хоча переважно вони працюють в офісах у різних департаментах. Звичайно, хотілось, щоб більше дівчат обирали професії агрономічного напрямку, як в Європі чи США, де жінка-агроном - не дивовижа. Тим більше, що жінкам така робота гарно вдається. Та й мені приємно, коли зустрічаю колег - жінок на семінарах чи тренінгах, які проводжу для агрономічних команд клієнтів в полях чи аудиторіях. Це говорить про те, що все таки жінки йдуть в агрономи, адже наша професія сьогодні є однією з затребуваних на ринку.