Валерій Пятницький: В перспективі Україна має шанси постачати навіть борошно до Туреччини

Щоразу після того, як Україна підписує ту чи іншу угоду про вільну торгівлю, починається "битва експертів" з приводу того, чи варто було його взагалі підписувати. Чому, як ви думаєте?

- Експертне середовище завжди поділяється на частини. Хтось каже, що все погано, а хтось - все добре. Багато що залежить від того, на який рівень піднімають подію, які потенційні економічні наслідки від укладання нової угоди. Наприклад, угода з ЄС - це високий політичний і економічний рівень в принципі, угоду з Канадою підняв на високий рівень візит прем'єр-міністра країни Ніколя Трюдо. Але хто згадає, коли була укладена угода з EFTA (зона вільної торгівлі, що охоплює митні території Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії)? Після її підписання публічних дискусій і обговорень майже не було. Ніхто не пам'ятає і угоди з Чорногорією. Навіть більше - говорили, навіщо це взагалі треба Україні. Але ж це зона Балкан, яка зараз інтегрується до ЄС. Крім того, всі балканські країни мають угоди про вільну торгівлю з ЄС. В регіоні у нас є ЗВТ з Македонією та Чорногорією, але немає з Сербією та Боснією и Герцеговиною. Так, Україна не заробить мільярдів у Чорногорії, але такі угоди треба розглядати як частину загальної  стратегії посилення нашої присутності на європейському ринку.

Як вийшло і з Канадою. Який сенс, на вашу думку, був у цій угоді? Оскільки всі види товарів, на які зараз робить ставку Україна, як і раніше закриті значними митами.

- Попри загальне позитивне сприйняття угоди Україна не отримала преференційних можливостей для експорту наших конкурентних товарів – курятини, курячих яєць, молочної продукції тощо. Тобто Канада продовжує застосовувати в торговельній політиці інструментарій протекціонізму 60-х років минулого століття. Зрозуміло, що ми маємо теоретичну можливість скористатися глобальними квотами, які Канада як член СОТ надає для мінімального доступу на свій ринок у багатосторонньому форматі. Але подивіться, де в основному живуть канадці? Неподалік від кордону з США. Тобто, якщо навіть і є глобальні квоти по доступу на ринок, хто ними скористається? Перш за все виробники США. Плюс є зона вільної торгівлі NAFTA. А ще є вимоги до маркування продукції, фітосанітарні вимоги та інше.  Просування товарів у такій ситуації  вимагає дуже великих зусиль та ресурсів.

Але є й інший фактор: якщо канадському бізнесу буде вигідно працювати на території України, то зона вільної торгівлі буде додатковою перевагою для інвестора. І мова йде навіть не про постачання товарів, тому що теж можуть бути проблеми з логістикою. А про експорт технологій і інвестицій в компанії. Канадський бізнесмен не постачатиме до України зерно, але цілком може в режимі вільної торгівлі завозити обладнання для переробки зерна і розмістити виробництво в Україні. Звичайно, просто угода про вільну торгівлю не вирішує всіх проблем, але тим не менше це плюс.

НАЙЦІКАВІШЕ: 

У інтерв'ю Agravery.com Валерій Пятницький розповів про те, що: 

1) для України немає значення, які квоти встановлює Канада;

2) квоти на постачання будь-яких продуктів є сигналом для виробника;

3) в 2000-х Україна постачала в Сан-Марино гриби та ягоди на десятки мільйонів доларів;

4) переговори з Сірією не заважають угодам з Ізраїлем;

5) треба пам'ятати, що всі ЗВТ мають бути частиною стратегії. 

У списку квот є товари, які Україна в принципі не буде експортувати найближчим часом. Або ж такі товари, які в Канаду поки в принципі буде невигідно возити. Як взагалі формуються такі списки?

- Україна - це не єдиний партнер для країн, які укладають з нами угоди, і про це треба пам'ятати. Тому всі договори над якими ми працюємо мають вписуватися в загальне  бачення торговельної стратегії кожної із сторін. Якщо Канада, наприклад, відкриє Україні значні тарифні квоти по м'ясу, то аналогічні квоти зажадають країни, з якими вони будуть вести переговори пізніше. І не факт, що звідти логістика буде теж дорогою. Тому ЗВТ - це частина загальної стратегії. Наприклад, у нас є ЗВТ з ЄС і ми в перспективі хотіли б стати членом ЄС. Ми просто перейдемо на правила ЄС, але торговельні партнери скажуть - у нас же був вільний доступ на ринок України, компенсуйте його втрату. І це стане додатковим навантаженням для ЄС, що впливатиме на його ставлення щодо прийняття нового члена. І тут питання - ми мислимо себе як держава, яка формує свою торговельну політику системно, або вирішує поточні проблеми.

Тоді навіщо зараз Україна укладає стільки угод про зони вільної торгівлі - Канада, а в перспективі Ізраїль, Туреччина, Індонезія?

- З Туреччиною все складніше - у них з ЄС митний союз з усіх видів продукції, крім сільськогосподарської та металургійної. Водночас у переговорах з нами Туреччина відмовляється лібералізувати доступ на ринок щодо приблизно тисячі товарних позицій нашого традиційного експорту. При цьому, у якості поступки нам пропонували, наприклад, тарифну квоту на експорт насіння соняшнику. Але це той товар, з реалізацією якого немає проблем на світовому ринку. А всі позиції, які нам цікаві, вони не приймають, посилаючись на реалізацію власних програм розвитку. При цьому не сприймається навіть відкриття ринків з певним перехідними періодами.  Навіть не кажу, що Туреччина не хоче відкрити для нас ринок послуг. Тому рішення щодо підписання угоди не повинно прийматися виходячи тільки з фактора політичної підтримки, відмовляючись від інтересів розвитку національного бізнесу. Туреччина - важливий для України ринок, і у потенційній угоді мають бути чітко враховані наші національні довгострокові інтереси.

Які в першу чергу?

- Турецький ринок цікавий з точки зору обсягу  споживання аграрних товарів. Це країна розташована близько від нас, ринок, де логістика дозволяє грати на різниці цін. 

Повноцінна угода про вільну торгівлю може суттєво вплинути на структуру нашої торгівлі. Наприклад, ми можемо повезти туди і борошно, хоча Туреччина є одним з найбільших гравців на цьому ринку. Або, в Туреччині виробляють багато соди, але у нас теж було своє содове виробництво. І, коли раніше ми не розглядали доступ турецької соди на український ринок, захищаючи власне виробництво, сьогодні, коли "Кримсода" опинилася на тимчасово окупованій території Республіки Крим, ситуація може змінитися.

А Ізраїль?

- Кожна країна має свої особливості. Ізраїль - це країна, яка створювала власну економіку в умовах військових конфліктів і необхідності гарантування національної безпеки, зокрема, самозабезпечення життєво-необхідними товарами. А якщо говорити про аграрний сектор – то важливо враховувати ще й надзвичайно складні природно-кліматичні умови для ведення аграрного виробництва.

Для того щоб переговори були успішними сторони повинні враховувати всі ці фактори і  шукати існуючі можливості для співпраці.

У списку квот на постачання до ЄС з нульовими митами є, наприклад, баранина, яку в Україні майже не виробляють. І багато інших подібних товарів. Це теж сигнал?

- Так, тим більше, що баранину вже більше виробляють. Є ще й часник, який, коли ми домовлялися про обсяг тарифних квот, багато обсміювали, кажучи, що його виробляють в основному домогосподарства, які не займаються експортом. На що ми говорили, що маючи можливість експортувати в ЄС, фермери почнуть вирощувати часник саме для цього. Сьогодні це сигнали, які завтра можуть перетворитися на реальні нові можливості. Наприклад, плодоовочеву продукцію активно стали експортувати в ЄС не чекаючи початку дії ЗВТ чи  перегляду тарифних квот.

Іноді навіть непреференційні торговельні угоди відкривають нові можливості. На початку 2000-х ми підписали угоду з Сан-Марино про торгово-економічне співробітництво. Там не було навіть посольства, тільки почесний консул, яким був місцевий бізнесмен. Він імпортував гриби і ягоди із Західної України. У сезон на нього працювало до тисячі чоловік, і в рік експорт з України в Сан-Марино становив 25 млн дол. На одного мешканця Сан-Марино постачали стільки грибів та ягід, що було зрозуміло, що вони не можуть їх спожити - 16 тисяч чоловік стільки не з'їдять. Продукція широко реалізовувалася в Італії.

Насправді не обов'язково укладати угоду про ЗВТ – мита, як правило, не перешкоджають торгівлі. Тим більше, є не тільки мита, а й процедурні моменти. Наприклад, простояти два дні на кордоні може бути дорожче, ніж заплатити 10% мита. І необхідно працювати над зняттям таких адміністративних бар'єрів, гармонізувати технічні регламенти, вирішувати питання з санітарними і фітосанітарними бар'єрами.  Якщо ви продаєте в країну, де влітку температура сягає 50 градусів Цельсія, шини, ви повинні гарантувати, що вони витримають цю спеку. Те ж саме і з ЄС - ми гармонізуємо правила, а це відкриває нові перспективи для бізнесу.

Ми зараз багато говоримо про співпрацю з Іраном та іншими країнами Близького Сходу. Чи не створить це проблем з ЗВТ з Ізраїлем і навпаки?

- У нас є досвід переговорів щодо ЗВТ з Сирією. Ще до початку військового конфлікту в цій країні ми завершили двосторонні переговори. Підготували угоду, де обмеження були традиційними для цього регіону - свинина, релігійна література, товари подвійного використання. Але паралельно говорили і з Ізраїлем і ніяких проблем не було, ми спеціально консультувалися з МЗС. Звичайно, ці обставини треба враховувати, але треба враховувати і комерційний інтерес. Наприклад, в Сирію ми постачали в хороші роки товарів на мільярд доларів США. Як і в Ліван, куди за нашою статистикою експорт складав майже мільярд. Водночас 2/3 цього обсягу реекспортувалося. Вони могли продавати нашу продукцію туди, куди ми не могли потрапити.

А навпаки? ЗВТ може зміцнити політичні відносини між країнами? Коли підписали ЗВТ з Канадою, про це говорили багато.

- Одне іншого замінити не може, а тільки зміцнити загальний формат відносин. Крім того, ЗВТ можуть змусити підтягнути внутрішні правила, перейняти сучасну філософію і культуру ведення бізнесу. Коли бізнес починає працювати з ЄС, це його дисциплінує і змушує працювати інакше. З іншого боку у нас часто відбувається підміна понять - наприклад, всі зміни торговельних правил, пояснюють вимогами угоди з ЄС, розповідаючи про те, що там є, а надто про те, чого там немає.

Але найчастіше бізнес і широкі кола населення не знають, що є в угодах. Наприклад, до останнього часу не було оприлюднено угоду з Канадою на українських ресурсах, а на канадських було. Мені здається, тут питання в культурі надання доступу до інформації, а не в злому намірі. Тому надзвичайно важливо залучати бізнес як до підготовки нових угод, так і забезпечити тими інформаційними ресурсами, які дозволять краще орієнтуватися в можливостях, що відкриваються у зв’язку з їх укладанням та виконанням.

Наталя Гузенко

фото: dw.com