Юрій Онищенко: Конярство України може бути прибутковішим за експорт зерна

Про вітчизняну галузь конярства пишуть не так багато. А в українців потроху формується стереотип, що цей сегмент тваринництва не важливий або нішевий і поступово відмиратиме. Навіть деякі чиновники називають конярство безперспективним. Кількість поголів’я коней в Україні щороку знижується. Так, за даними Деркомжстату, тільки за 2015 рік у нас стало менше на 11 тис. голів загального поголів’я коней. Станом на 1 січня цього року їх було 305,8 тис. голів. Це більше ніж удвічі менше у порівнянні із 2001 роком, коли господарства усіх категорій тримали 701,2 тис. голів. Найбільше коней утримують у присадибному секторі. Станом на 1 січня їх було 284,6 тис. голів.

Юрій Онищенко, засновник ТОВ «Кінного заводу „Авангард“» і голова правління Асоціації «Рисисте конярство України»

Коли говорять про тваринництво, то переважно мають на увазі свинарство та розведення ВРХ. Що в Україні з конярством, майже невідомо. Розкрийте секрет.

- Більшу частину українських коней досі утримують у присадибному секторі, як гужовий транспорт. Ще конярство нині виконує соціальну функцію ― спілкування із цими тваринами корисне для здоров’я та розвитку як дорослих, так і дітей. Тому у нас діє багато кінно-спортивних і терапевтичних центрів. Цей напрям ще й економічно-вигідний, адже одна коняка може приносити її власнику від 600 до 1000 грн в день. Але потрібно розуміти, що конярство включає декілька напрямків: племінне (рисисте і скакове); продуктивне ― молоко, шкіра і м’ясо, кров; робочо-користувальне ― куди входять кінні цирки, прокат, іпотерапія, дитячі кінно-спортивні школи, гужовий транспорт, туризм; спортивне ― коні беруть участь у кінних видах спорту олімпійської програми (конкур, виїздка, триборство).

3-х кратний переможець призу "Піона" (2014, 2015, 2016 рр.) на Київському іподромі жеребець Іхтіандр, ТОВ «Кінний завод "Авангард 1936"».

В нас є племінне конярство?

- Раніше на українських кінних заводах були підрозділи, де розводили орлово-ростопчинську верхову породу коней. Але під час Другої світової війни німці вивезли практично все поголів’я. Повернули лише 23 продуктивних кобили. І жодного жеребця. Тому розроблено державну програму по виведенню української верхової породи коней, максимально наближеної до вищезгаданої. Цим займаються Дніпропетровський, Лозівський та Деркульський кінні заводи, а також кілька аматорів (кінно-спортивних клубів, шкіл). Але наша племінна база вміщається в одну книжечку. Ми купуємо американські породи, лоша яких менше, ніж за 50 тис. доларів, не купиш. Та за такі гроші часто привозять «третьосортних» коней.

Читайте також: Роз’єднує аграріїв: що заважає розвитку кооперативів?

А хто зараз займається племінною роботою взагалі?

- У нас працюють над розведенням рисистих, верхових, ваговозних, гуцульських порід коней. Загалом, племінним вважається кінь, походження якого підтверджено записом в Державній племінній  книзі. Цим напрямком конярства в Україні займаються кінні заводи і племрепродуктори. Найбільш поширені породи: українська верхова порода, чистокровна верхова, орловська рисиста, російська рисиста, новоолександрівська ваговозна, російська ваговозна та гуцульська. Також у нас розводять американського рисака.

Пишатися, однозначно, є чим. Наприклад, батьківщиною орловського рисака, породи коней, на якій їздили навіть царі, є три базових конезаводи (Хреновський кінний завод (РФ), Чесменський кінний завод (РФ) і український ― Дібрівський кінний завод). Про це мало хто знає і ніде не пише, але, наприклад, у 2008 році на змаганнях у Вінсені (Франція) Росію представляв наш жеребець Афоризм, народжений у Дібрівці. Його готували у Одесі. І коли бігли рисаки, збір із тоталізатора був 34 тис євро. За деяких коней породи російський рисак, що знаходяться на українських конезаводах, на аукціоні пропонували 5 млн євро.

Крім того, до революції в Україні було 48 господарств, що розводили чистокровну арабську породу коней. Нині нам вдалося завезти із Польщі (ця країна третя у світі по кровності і класу арабських коней після Єгипту і Саудівської Аравії) в Україну 24 коня. Найцікавіше те, що коли ми спитали у поляків, звідки взявся їхній кінний завод, вони відповіли, що у 1924 році з Білої Церкви забрали останнє поголів’я кінного заводу, який розводив арабчуків. Розумієте?

Вражає. А чи експортують зараз українських коней?

- Звичайно. Особливою популярністю наші коні користуються серед росіян, які готові викупляти все. Нащадок однієї із українських племінних кобил цього року приніс РФ п’ятий результат у міжнародних перегонах. Також їдуть у Польщу, країни Прибалтики. Наприклад, попит на орловського рисака такий, що можна продати стільки, скільки у тебе є. На ремонт стада щороку залишають 10-15% від приплоду, а решту коней ― продають. Особливо полюбляють цих коней для кінного драйвінгу. Основна вимога при купівлі коней для цієї дисципліни кінного спорту ― організувати діяльність племінного заводу так, щоб продавати поголів’я парами або четвірками заїзними. Це бізнес. І для нього у нас є прекрасні умови, люди.

Хто основні гравці племінного ринку України?

- Племінні ядра з основних порід зосереджено на 17-ти кінних заводах України, 14 із яких ― державні. У 2010 році Кабмін видав постанову про створення ДП «Конярство України», яке об’єднувало тоді 18 державних  племінних підприємств. Я вважаю, що це був початок кінця галузі конярства, адже тоді почався почали «деребан» активів. Людей, які нині займаються розвитком галузі, я називаю «конюшеними» ― фанати своєї справи. Але, на жаль, між ними та «конторськими» (чиновники) великий конфлікт інтересів. Задачі конторських ― вигнати рисаків, щоб присвоїти «злачні» землі. А конюшені тягнуть туди рисаків. Одні вимикають світло, другі ставлять дизельні генератори. Ці відключають воду, інші топлять сніг і поять коней із бочок.

Читайте також: Новий функціонал: як Держпродспоживслужба реєструватиме сільгосптехніку та контролюватиме зерно

А чи є розуміння перспективності цього ринку у наших бізнесменів?

- Тільки інтуїтивне. Немає популяризації, ринок не систематизовано. У рисистому конярстві проблема із іподромами. Адже продати племінного коня за справедливою ціною можна лише на аукціоні. А ми зараз продаємо безцінних коней по 40 тис. грн. Адже, маючи напівдіючі Київський і Одеський іподроми та не працюючі Львівський та Харківський, проблематично і випробовувати і демонструвати коней потенційним покупцям.

Тому потрібно запроваджувати мережу приватних іподромів. Для прикладу, у Франції їх працює 250. Особисто ми у Пирятині почали вести цю роботу, зробили доріжку високого рівня. Хоча офіційно це не іподром, адже його потрібно ще атестувати. Як мінімум, можна почати із реконструкції державних. Наші чиновники рахували, що, наприклад, для реконструкції Київського потрібно 200 млн доларів. На мій погляд, такі цифри “малювали”, щоб довести об’єкт до банкрутства і “віджати” територію під ним. Адже коли ми привезли компанію, яка одна із кращих у світі з подібних питань, то отримали підрахунки на 20 млн євро.

Звідки взяти такі кошти?

- Ми навіть знайшли їх під виплату на кілька років. Іноземні організації готові інвестувати у нас. Ще у 90-х роках вищезгадана Французька рисиста асоціація виділила 5 млн на вивчення напрямку. Та не встигли ті люди поїхати, як гроші вже розтягли чиновники і на виході не вийшло нічого. Через це, звичайно, до нас ставляться із пересторогою.  Але нещодавно ми знову провели переговори, відвідали Францію і були вражені їхнім рівнем організації, зокрема тренувальних центрів, манежів.

Ця Асоціація виділить кошти, якщо ми витримаємо низку умов. По-перше, нам потрібно було організувати Асоціацію, що ми у 2012 році й зробили. По-друге, щоб вони могли допомогти із реконструкцією Київського іподрому, там має бути професійний менеджмент. По-третє, такі починання має підтримувати влада. І останнє, на перший погляд банальне, контроль за можливим розкраданням.

Я вважаю, що чим цивілізованіша нація, тим вище цінується кінь. За моїми підрахунками, якщо правильно організувати конярство в Україні, то заробітки складатимуть ще один бюджет країни від експорту, наприклад, зерна. Для порівняння, у Франції, одній із країн-лідерів у цій сфері, конярство входить до трійки бюджетоутворюючих галузей і приносить 12-14 млрд євро на рік. Навіть нафтопереробка вливає менше.

Читайте також: Європейський молочний ринок: прогнози першого півріччя 2017 року

Ви згадали про Асоціацію, розкажіть чим вона займається?

- Головна мета діяльності Асоціації «Рисисте конярство України» — представництво і захист прав та інтересів коневласників рисистих порід коней, розробка нових правил випробовування коней на іподромі. Нині вона об’єднує: Київський іподром, Лабораторію конярства (структура, що веде племінну книгу) та низка українських конезаводів. До переліку завдань також входить відстоювання інтересів на міжнародному рівні, у наших органах влади; популяризація цього напрямку; організація ведення реєстру коней. Так, 17 грудня цього року нам вдалося організувати депутатський запит до міністра про написання Закону України «Про кінно-спортивний тоталізатор». Це означає, що така галузь, як призове конярство, зокрема рисисте, зможе заробляти через мережу іподромів.

Таку систему фінансування придумав ще 200 років тому граф Орлов. У Російській губернії були спеціальні «общества», які акумулювали кошти, зібрані на іподромах, розподіляли їх і розвивали галузь. Цю ж практику перейняли й французи. Вони, ще не маючи свого рисака, зрозуміли її перспективи і сьогодні успішно збирають, думаю, більше половини світового призового фонду на землі.

Як підтримує цю галузь держава?

- До 2012 року у бюджет закладалися кошти на селекційно-племінну роботу, імітуючи підтримку. Останнім часом і цього немає. Може це й добре. Бо ми тоді як дурники сподівалися на ці кошти, стояли в чергах до казначейства, готували безліч паперів. Пам’ятаю, у 2010-му році отримав 56 тис грн для «Авангарду» і подумав, що ж із ними можна зробити. Ніби й гроші цікаві, а отримав і не знаєш, на що їх може взагалі вистачити. А далі взагалі комічно ― за деякий час «чиновники» телефонують і кажуть «ти отримав гроші, то повертай 10% нам». Кажу, я не плачу відкати. «Як?». А потім був позов до суду, що неправильно оформлено якийсь папірець і треба ці гроші віддати. Тому я завжди кажу, що найкраще для розвитку галузі, не заважати їй.

Чи багато промислових підприємств займаються продуктовим конярством та чи вигідне воно?

- Зовсім мало. На всю Україну кумис випускає два підприємства. Це ДП «Дібрівський кінний завод № 62» ― 19 дійних кобил і ТОВ «Кінний завод  «Ланн» Маріїнський район, Донецької  обл. До 2014 р. табун цього підприємства нараховував 175 голів. Глибоко переконаний, що якби правильно використовувати кобиляче молоко, українці були б у десятки разів здоровішими, особливо діти. Із кобилячого молока виготовляється цінний харчовий та лікувальний кисломолочній напій ― кумис.  Цей продукт із давніх часів відомий як протитуберкульозний засіб.

Крім того, продуктовий напрям нині єдиний, який у галузі конярства приносить кошти. Решта збиткове, бо нема інфраструктури. 350 грам кумису, для прикладу, на прилавку коштує 35 грн. Середній добовий надій коней коливається від 11 до 13,1. А у тому ж «Дібрівському кінному заводі» була видатна кобила, що дала за лактаційний період (6-8 міс.) дала 6 тис. л молока, що досі навіть не всі корови дають в Україні.

І, врешті-решт, без кінного м’яса не зробиш елітної ковбаси. До того ж конина користуються великим попитом на міжнародних ринках. У цьому сегменті аналогів нашій Новоолександрівській ваговозній породі коней у світі немає. Це одна із найпродуктивніших  порід коней  в світі. Породу створили на ДП «Новоолександрівський кінний завод №64», що на Луганщині у 1968 р.   Від одної кобили в рік можна отримати 0,5 – 0,6  центнерів м’яса та 2 – 2,5  тис. л. молока.

Читайте також: Напоїти поле: як аграрії борються з глобальним потеплінням

Скільки коштує молодняк для продуктового конярства та його утримання?

- Від 3 до 5 тис доларів. При ціні 20 тис. грн (при курсі долара у 8 грн) черга стояла. Просто немає ринку. При племінному розведенні утримання коня, в середньому, обходиться до 2000 грн на місяць. Це якщо є своя земельна база. Собівартість виробництва м’ясної продукції в конярстві  у 2-3  рази менша, ніж в м’ясному скотарстві.  У структурі  затрат на виробництво конини  фураж займає 7-10%, що значно менше, ніж при виробництві яловичини.

Юрію Георгійовичу, як давно та чому ви вирішили зайнятися конярством?

- Я нічого не вирішував, це  доля. За освітою я військовий інженер-науковець. У 1983 р. закінчив військове інженерне училище. Потім служив  офіцером у в військах протиповітряної  Групи Радянських військ у Німеччині, далі ад’юнктура при  Академії  протиповітряної оборони, дисертація і викладацька робота на  кафедрі військового училища, в якому навчався. Коли у 1994 р. військове училище закрили, а я перейшов на службу в Міноборони України  старшим офіцером відділу наукових досліджень Головного штабу протиповітряної оборони.

Потім започаткував власний бізнес, який успішно розвивався поки  у 2006 р. проект не зацікавив фінансово-промислову групу «ТАСС». Далі намагання рейдерського захоплення, робота підприємства була паралізована. Поки юристи відбивалися від захоплення, щоб не марнувати час, я вирішив започаткувати аграрний проект. У листопаді 2007 р.  придбав частку сільгосппідприємства  «Астейя», в  с.Теплівка, Пирятинського району, що на Полтавщині. Почали із попереднім власником працювати, збільшили земельний клин, відремонтували техніку,  посіяли, чим було, і зібрали, що вродило. Продали зібраний урожай, а прибуток залишився в неліквідних залишках зерна, в соломі  на полі та інше. Я подумав про тваринництво. В сусідньому с. Малютинці знайшли тваринницький комплекс. Поки я його купував,  корівники і телятники розібрали селяни. Залишилися лише стайні. В той момент я згадав, що хлопцем весь вільний час, всі шкільні канікули проводив на стайні колгоспу ім. Петровського в с.м.т. Казанка, що на Миколаївщині, де мій дід працював конюхом. Сприйняв це як знак. Придбав на Київському Іподромі пару коней під сідло. А через декілька днів мені зателефонував тодішній голова корпорації «Конярство України» Дубовик Володимир і попросив врятувати від голодної смерті сім дворічних лошат, яких покинув попередній власник на Донеччині. Вони виявилися чистопородними кіньми орловської рисистої породи, по кожному із яких можна було писати родовід від 1825 р. Продовжив викуповувати кинутих коней і на весну 2008 р. в стайні вже стояло 80 голів орловського рисака. Потім перевели їх у м. Пирятин, де пустували стайні колгоспного кінного заводу «Авангард». Нині ТОВ «Кінній завод «Авангард 1936» репродукує коней із чотирьох порід: орловський рисак, російський рисак, американський (стандартбредний) рисак та арабська чистокровна.

Ірина Музиченко

фото: приватний архів Юрія Онищенко, #Екатерина Злобина