Українські чорноземи: хто зупинить деградацію?

Кажуть, еталонні українські чорноземи під час Другої світової вивозили в Німеччину. Але чимало істориків спростовують цю інформацію, адже нацисти дуже ретельно рахували награбоване — і в жодному документі земля як ресурс не значиться. А тепер уявити подібну зацікавленість до українського чорнозему взагалі неймовірно — його якість дедалі швидко деградує.

Низький вміст гумусу, нестача поживних речовин, висока кислотність або солонцюватість — такі характеристики мають сучасні українські землі. Хоча природа обдарувала Україну: чорноземи — одні з найродючіших ґрунтів — покривають дві третини нашої території (крім Полісся і Карпат), і таким багатством не може похизуватися більшість країн світу. Але родючість українських чорноземів вже досягла критичного рівня. Отже Україна втрачає землю у прямому сенсі цього слова.

Сівозміни: лише 5% аграріїв поводяться з землею чемно

На стан чорноземів впливає чимало факторів. Почнемо з антропогенного — з виснаження українських земель власними зусиллями. Аби заробити якомога швидше, аграрії вичавлюють з землі всі її сили. І чим більші врожаї отримує країна — тим більше поживних речовин виноситься з ґрунтів.

У наших земель немає можливості відпочити. В Україні досить часто не дотримуються правил сівозміни — за теорією чергування різних сільгоспкультур у часі й просторі повинно забезпечувати підвищення врожайності та якість зібраного без додаткових високих витрат на добрива, зрошення, обробіток посівів. Але на практиці в сучасній Україні, наприклад, кукурудзу сіють по кукурудзі, соняшник по соняшнику, що неймовірно виснажує землю.

«Родючий чорнозем — це вже просто слова, наші землі втрачають продуктивність катастрофічно швидкими темпами, — розповів „Агравері“ грунтознавєць Анатолій Балаєв, завідувач кафедри грунтознавства та охорони грунтів Національного університету біоресурсів і природокористування України. — Якщо раніше правила сівозміни були обов’язковими для впровадження, то тепер аграрії можуть вирішувати це питання самостійно — витримувати сівозміни чи ні? Отже землекористувачі часто нехтують базовими планами сівозміни».

Незалежно від рішення господарів, у природи є одна відповідь: при систематичному вирощуванні однієї культури на одному місці земля починає страждати від токсикозу, у рослин розвиваються хвороби, які тільки прогресують. Оскільки виробничники висівають одні й ті самі культури — у грунті не розвивається біота, різноманіття немає - одні і ті ж гриби, бактерії на кореневій системі, відбувається виснаження певного набору мікро- та макроелементів. Отже ґрунти втрачають властивості: свою структуру, елементи, гумус — найціннішу органічну частину чорнозему, і це приводить до їх деградації, ґрунтовтоми.

Як правило, в Україні сьогодні практикують короткі сівозміни. А роблять це, за деякими оцінками, всього 5% українських фермерів. Трьох- та чотирьохпільні сівозміни впроваджують здебільшого великі холдинги — на полях, де вирощують найбільш ліквідні культури: соняшник, кукурудзу, озиму пшеницю, ріпак, сою. Ці інтенсивні культури виносять з землі дуже багато речовин.

«В Україні є науково розроблена сівозміна — рекомендована, але виробники навіть якщо і знають про неї - не застосовують, тому що ці ротації економічно не обгрунтовані - з огляду на реалії сьогодення, — розповідає Микола Биков, консультант з агротехнології та органічного виробництва Асоціації „Дунайська соя“. — Сьогодні агрономи та консультанти здебільшого розробляють рекомендації по застосуванню добрив, спираючись на наукові розробки по виносу та доступності поживних елементів з ґрунту та добрив, які були розроблені ще в 1980-ті роки попереднього століття. Нових фундаментальних досліджень в даній галузі не велось. Отже знання і практика українських аграріїв відстають років на сорок».

В Україні, якщо і проводять наукові випробовування, то в основному — пестицидів, добрив, а глобальних досліджень про зміни, які відбуваються в ґрунтах, пов’язані із змінами технологій, типів добрив, нових сівозмін, нової техніки та точного землеробства дуже мало.

Науковці кажуть, що на полях потрібно впроваджувати складні сівозміни, в яких є, наприклад, багаторічні бобові, на що виробничники просто посміхаються. «Науковці праві, коли наполягають на збалансованих сівозмінах, але агровиробники та держава забезпечити їх не можуть. Влада не допомагає аграріям. І будемо відвертими — допомагати не буде. При тому, що аграрна галузь в Україні наповнює бюджет на третину. Держава не в змозі виділити гроші, бо їх нема. Це треба визнати і шукати інші форми співпраці аби зберегти чорноземи», — наголошує Микола Биков.

Розбалансованість клімату, ерозія та масове знищення лісосмуг

фото: tsn.ua

Не додають оптимізму і зміни клімату. До посухи, яка «добиває» родючість землі, приплюсуємо вітрову ерозію. Як відомо, оранка провокує руйнування ґрунту. Україна характеризується великим ступенем розораності - цей показник набагато вищий, ніж в Європі. Наприклад, у степовій зоні розораність складає 76%. На жаль, пришвидшує ерозію і неоптимальне співвідношення структури посівних площ: переважає соняшник, кукурудза, ріпак, які виснажують ґрунти.

Як пояснили Agravery в прес-центрі Мінекономіки України, в країні посилюються руйнівні ерозійні процеси — в умовах атмосферної і ґрунтової посухи, інтенсивного підвищення температури повітря, слабкого зволоження ґрунту восені і критичного вологозабезпечення навесні, відсутності зімкнутого травостою. На жаль, це вже реальність: на Київщині, Житомирщині, Чернігівщині сильні вітри здувають родючий верхній шар ґрунту. Міста все частіше накривають пилові бурі, вже навіть біля столиці можна побачити смерчі які раніше спостерігались тільки на півдні.

Одна з причин ерозії - занедбання полезахисних лісових смуг, вони особливо важливі для захисту землі у лісостеповій та степовій зонах України. Тому в 2020 році Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 650, яка затвердила правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення. Даним документом передбачається обов’язковість виконання цих правил усіма власниками, орендарями та користувачами земельних ділянок, на яких знаходяться полезахисні лісові смуги.

«Але на практиці ми вже маємо знищення лісосмуг, їх, зокрема, вирубують на паливо, дерева падають від старості, — розповідає Микола Биков. — Про посадки нових лісосмуг я нічого не чув. Навпаки — в Україні зараз розорюють болота та пасовища, лани підходять до самих ставків. І ніхто не знає: якщо аграрії розорали землю там, де не можна — що робити: складати протокол? До кого звертатися — до власника землі чи орендаря? Хто це повинен перевіряти? В країні немає механізмів впливу на ситуацію — ні карального, ні субсидійного».

Наскільки змінилася якість українських чорноземів?

Згідно рейтингу ґрунтів ФАО найбільш родючі ґрунти — садові, які є на присадибних ділянках, на другому місці - торф’яники, але їх в Україні не так багато на відміну від інших країн, і тільки на третьому місці в світі - чорноземи. Цікаво, що найкращий сучасний еталон чорнозему знаходиться на півночі Одещини, у Любашівці - через цей населений пункт пролягає траса з Києва до Одеси. Тут глибина чорнозему сягає 1 м 10 см (стандарт — від 70 до 100 см), а гумусу він має в два рази більше, ніж більшість українських полів.

Колись обстеження вітчизняних чорноземів робили кожні п’ять років — в Інституті охорони ґрунтів України, але вже більше десятиріччя як ці дослідження припинилися. Отримані дані демонстрували стабільне зниження вмісту гумусу. Якщо в 1970—1980-х роках в чорноземах та інших ґрунтах фіксували в середньому 3−4% гумусу, то зараз — 3,15−3,2%. Для довідки: критичний вміст гумусу — на рівні 2−2,5%.

Сьогодні вважається, що продуктивність світових чорноземів тримається у межах 4%, але в Україні зі змінами клімату та нищівним використанням ґрунтів процеси їх збідніння можуть проявлятися інакше. Для порівняння: у верхньому 30-сантиметровому шарі цілинних українських чорноземів містилося біля 9% гумусу, а в поверхневому шарі 0,10 см — більше 10% гумусу.

«Як показують дослідження цілини і оранки кінця 1980-х років, земля у ті часи демонструвала втрати 1,5% гумусу, — розповідає Микола Биков. — Щоб зрозуміти, що відбувається зараз, необхідно порівнювати якість чорноземів не за останні 10−20 років — треба дивитися на більший відрізок часу. Наприклад, кілька десятирічь тому в полтавських чорноземах фіксували 6% гумусу, а зараз вважається, що 4% - це круто. Науковці змінили норми і стверджують, що 4% - дуже високий вміст гумусу. Але ми самі себе обманюємо. Треба дивитися на природні еталони і розуміти що ґрунти швидко змінюються».

Як резюмує Святослав Балюк, директор Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії», українські чорноземи за останні 130 років втратили до 30% гумусу. Якщо не опікуватися цією проблемою — родюча земля витратить всі свої ресурси. Склад ґрунтів необхідно аналізувати постійно.

Для органічних добрив треба мати гній, технології та обладнання

«Деградація чорноземів ніколи не припинялася — навіть у відносно благополучні часи, коли в землю вносили гній, — уточнює Анатолій Балаєв. —  Але якщо в Західній Європі ґрунти легкі за своїм складом — тільки вносиш добрива і все добре росте, то з чорноземами складніше: вони мають дрібніші, важчі часточки, їх можна удобрити, але відразу ефект не отримати. Отже українські чорноземи набагато важче реанімувати, ніж європейські ґрунти.

Але якщо підтримувати баланс поживних речовин — чорноземи будуть родити десятки років. За рахунок того, що колись в українську землю вносили багато фосфору та калію — аграріям на цьому потенціалі вдається працювати вже тридцять років. Але сьогодні, якщо фермери і компенсують хоча б половину необхідних для землі речовин — вже добре. Окремі господарі кажуть, що удобрюють поля в повному обсязі, але я в це не вірю. Бо інтенсивні культури «виносять» 500 кг діючої речовини, а щоб відшкодувати втрати потрібно вносити добрив по 800 кг і більше, це нереально".

Українські лани страждають від нестачі органічних добрив, адже в країні відсутнє розвинене тваринництво, і це дуже негативно впливає на чорноземи. Чи має держава якісь програми для відтворення родючості українських земель? На це питання в прес-службі Мінекономіки України відповіді не надали, але підтвердили, що на теперішній час дійсно спостерігається низький рівень внесення органічних добрив тваринного походження.

«З гноєм ще треба вміти поводитися. Щоб перетворити його в корисне добриво потрібна ферментація/компостування — бактеріальна та грибкова, — пояснює Микола Биков. — Сьогодні існує багато сучасних технологій, які дозволяють робити високоякісні органічні добрива, але вони достатньо дорогі і обладнання для них в Україні не виробляється. До того ж органіку далеко не завезеш — отже це завжди локальні добрива».

Як наголошує Анатолій Балаєв, рослинні рештки і побічна продукція, які аграрії залишають на поверхні поля — це не добрива. Їх теж завдяки технологіям потрібно перетворювати на гумус, інакше ефекту не буде. А щоб трансформувати рослинні рештки — необхідно обов’язково вносити азот, який ні в якому разі не повинен знаходитися на поверхні, його разом з свіжою органічною речовиною треба заглиблювати в ґрунт. Інакше виникне парниковий ефект: рослинні рештки розкладаються до вуглецю, що йде в хмари.

Відсутність стратегії та регенеративне сільське господарство

«Сьогодні в Україні про деградацію земель на державному рівні ніхто не хоче говорити, стратегії щодо збереження ґрунтів немає, — резюмує Микола Биков. — У великих агрохолдингах розробляють стратегічні плани на три роки, але на кілька десятирічь нічого не прораховують — люди не знають чого чекати завтра і не думають про ґрунти, головне завдання — вижити, тому висаджують економічно вигідні монокультури, дотримуються коротких інтенсивних сівозмін.

Природа сама захищається як може. Наприклад, на кукурудзі з’явився Західний кукурудзяний жук (діабротика), з яким важно боротися. В ґрунті зменшується кількість корисної міклофлори — залишаючи місце патогенам. Звикання до пестицидів відбувається за три роки. Бур’яни починають ідентифікувати гербіциди і формувати інші полісахариди, так формується стійкість до гербіцидів. Такі самі процеси відбуваються з інсектицидами та фунгіцидами. І в підсумку ми спостерігаємо боротьбу хімічних компаній з природою, яка придумує свій захист. В цей час аграрії втрачають ресурси і не отримують зиску".

А тим часом в США та Канаді вже активно говорять про регенеративне сільське господарство, кредо якого — спеціально вводити у сівозміну різні культури для покращення ґрунтів.

«Щоб хтось штрафував винуватців — таких прикладів я не знаю, — розповідає Анатолій Балаєв. — Колись, пам’ятаю, разом з колегами ми вивчали кількість гумусу на полях, але такі перевірки насправді були „підкилимовими іграми“: більш потужні бізнесмени хотіли забрати бізнес у слабшого і знайшли привід — „зменшення“ гумусу в чорноземі».

Як підкреслює Анатолій Балаєв, якщо земля своя — її власник зацікавлений все робити так як радять науковці, а якщо в оренді - виробничники будуть вижимати з ґрунту все що можна і контролю за цим процесом немає. «Якщо люди будуть знати, що поля перейдуть у спадок їх дітям, вони будуть хвилюватися за землю і почнуть вкладати гроші у поліпшення ґрунтів», — вважає науковець.

В Києві, до речі, планують поставити пам'ятник еталонному українському чорнозему — біля Національного університету біоресурсів і природокористування України. Ініціатор проекту — Віктор Забалуєв, професор цього вишу. Як каже науковець: Україна — унікальна країна, оскільки більшість її території вкривають родючі ґрунти і їх варто увічнити. Але, пам’ятаємо, що монументи, як правило, ставлять не прижиттєво. Сподіваємось, що у випадку з українськими чорноземами все буде інакше.