Українське свинарство: як не збанкрутувати і вийти на експорт

За останні п’ять років в Україні закрилося більше 2000 свинокомплексів, але прогнози — на користь виробників: у світі споживання свинини збільшується і до 2030 року зросте на 13%, на 16,5 млн. тонн м’яса щорічно. Можливо частину цього об'єму будуть забезпечувати українські свинарі. Якщо, звичайно, їх підтримають на державному рівні. А поки що Україна, в якій свиню вважають національним символом, — одна з найбільших імпортерів свинини і нещодавно входила до топ-10 імпортерів цього виду м’яса.

Без дотацій галузь можна знищити за рік

фото: Depositphotos

Вітчизняним свинарям все важче прогодувати своїх тварин: подорожчання кормів дуже сильно вдарило по виробництву. Зростання цін на сировину також постійно провокує підняття вартості продукції у м’ясопереробній галузі. А завезена свинина — не вихід: імпорт — одна зі складових формування ціни на продукцію на внутрішньому ринку.

Як наголошують експерти, частку тваринництва в структурі АПК потрібно збільшувати — зараз це всього 21% (в планах — 50%). В країнах ЕС між вирощуванням і переробкою співвідношення складає 50 на 50, в Україні цей показник — в 2,25 рази менше, тобто наша країна залишається сировинною.

Сьогодні на українській карті свинарства є ознаки монополізації, оскільки з ринку йдуть невеликі виробники — свинокомплекси закриваються не знайшовши собі місця під сонцем. Відбувається вертикальна інтеграція підприємств, це звичайний процес для всіх країн світу.

«Свинарство в Україні - традиційна галузь, але вона дуже неоднорідна, — розповіла Agravery.com Оксана Юрченко, президент Асоціації «Свинарі України». — В країні є передові виробництва, які не поступаються європейським, кожного року нарощують потужності, вкладають величезні інвестиції - в тому числі в біобезпеку, підвищення ефективності вирощування тварин.

Є виробництва, які знаходяться в процесі модернізації, і чимало невеликих господарств, де відгодовують свиней, коли ціна на м’ясо гарна. В основному це «ситуативні» учасники ринку. Отже, є ефективні і неефективні господарства. Але в цілому галузь свинарства розвивається та осучаснюється.

Безперечно, нинішня ціна на корми — це одна з найбільших проблем свинарів, тому що їх подорожчання істотно впливає на собівартість продукції. Відчутний ріст на кормову сировину почався в жовтні минулого року, за рахунок чого собівартість свинини збільшилася в середньому на 25−30%. Якби реалізація свинини зросла на такий самий відсоток — українське свинарство не опинилося б у таких складних умовах. «Коронакриза», падіння купівельної спроможності населення, можливість завозу в країну дешевшого імпорту — все впливає на ситуацію. Тому здорожчення кормів не може бути компенсовано ціною на кінцеву продукцію", — розповідає Оксана Юрченко.

Читайте також: Талановиті в усьому. Як жінки природу зберігають

Як підкреслює експерт, складна ситуація з кормами не лише у свинарів. Безперечно, якби працювала «відчутніша» державна підтримка, як, наприклад, виплата на кілограм реалізованої продукції для виробників свинини — це значно підтримало б галузь у кризовий час.

«Українському свинарству вкрай необхідна допомога на державному рівні. Це питання стратегічне. Інакше галузь практично буде знищена за рік, — вважає Олександр Скорик, засновник та генеральний директор ТОВ „МК М’ясний“. — Ті українські м’ясопереробні підприємства які працюють без власної сировинної бази будуть стикатися з великими ризиками. Сьогодні переробники тільки втрачають від того, що купують імпортну сировину за дорожчу ціну, при цьому отримуючи туші не тієї якості яку мають європейські виробники. Європейська собівартість кілограму свинини повинна складати 35 грн (з ринковими цінами на корми)».

Кооперація — це механізм захисту від фальшування та корупції

Аби вижити та інтегруватися в глобальний ринок необхідна кооперація між виробниками свинини та переробниками, це допоможе не втратити об'єми вирощування поголів'я.

«Прикладом успішних кооперативів може слугувати Данія, де є кооператив, в якому вирощують 9 млн. голів свиней. Аналогічні структури є і в Нідерландах, — розповідає ветеринар Владислав Козачук, який вже довгий час працює в галузі свинарства в Данії. — Але мені дуже боляче порівнювати як розвивається цей бізнес в Данії і в Україні, де не вдається зробити нічого путнього, хоча можливості для успіху є.

Європейська історія успіху свинарства почалася з об'єднання маленьких господарств, в яких вирощували від 100 свиноматок. У таких кооперативах всі господарства мають свій збут, гарантії якісної генетики та якісного супроводу вирощування тварин і в результаті отримують якісну продукцію. Думаю, що українські свинарі дійдуть до розуміння наскільки важлива кооперація і почнуть об'єднуватися".

Читайте також: Віталій Сажієнко: За останні п’ять років на с/г підприємствах загинуло 212 працівників

Кооперативи зручні тим, що їх учасники можуть отримувати вже готові рішення як ефективно вирощувати тварин. Між іншим, кооператив — це механізм захисту від фальшування, корупції. Це регулярна діагностика здоров’я тварин. Як зазначають в Асоціації «М'ясної галузі», на більшості українських свинокомплексів, на жаль, немає лабораторної діагностики, адаптованої ветеринарної схеми з правильно підібраними препаратами — кошти досить часто витрачаються всліпу.

«У рамках Асоціації «Свинарі України» питання кооперації ми піднімаємо час від часу, — зауважує Оксана Юрченко. — Але досі не з’явився стимул, який би змусив свинарів довести обговорення питань кооперації до конкретних дій. Мабуть, перша і основна причина тому — відносна експортна ізоляція України.

По суті куди наші виробники поставляють свинину? Деяку кількість у вигляді живих тварин — в Грузію. Про інші ринки взагалі мовчу — обсяги нашого експорту свинини (разом з субпродуктами) за останні роки дуже малі. Після того, як зупинилися поставки до Російської Федерації, куди традиційно відправляли 95−96% української свинини, обсяги експорту з 30 тисяч тонн знизилися в середньому до 3−5 тисяч тонн (показники по субпродуктам — на такому ж рівні). Це дуже незначні поставки.

Але якщо завтра-післязавтра нам скажуть: «Шановні, ви можете поставляти свинину до Китаю» — для кооперації одразу буде поштовх, оскільки з’явиться великий канал збуту продукції. Звичайно, кооперація потребуватиме чималих інвестицій, але тільки тоді коли свинарі побачать ринки збуту — буде стимул вкладати гроші.

З іншого боку, в Україні є чималий сегмент невеликих виробників, які можуть кооперуватися щоб, наприклад, побудувати невелику бійню, організувати канали збуту продукції тощо".

Що потрібно для експорту

Як наголошує Оксана Юрченко, основний бар'єр для експорту вітчизняної свинини — це африканська чума свиней (АЧС). Вже чотири роки ми спостерігаємо спад випадків цього захворювання в Україні, але ця проблема існує з 2012 року і багато інших країн не хочуть узгоджувати експортні сертифікати для українських виробників.

Щоб торгувати зі світом треба мати і здорове поголів'я свиней, і відкриті ринки. Всі узгодження щодо експорту та імпорту проходять через Департамент міжнародних комунікацій, внутрішніх та зовнішніх зв’язків Держпродспоживслужби України, яка намагається бути сервісною організацією для бізнесу у сфері відкриття нових ринків для експорту.

«Відкриття експорту в будь-яку країну світу починається з запиту від бізнесу, — пояснює Костянтин Паскевич, директор Департаменту міжнародних комунікацій, внутрішніх та зовнішніх зв’язків Держпродспоживслужби України. — На власний розсуд наша служба відкрити ринок не може. Якщо у якійсь країні є партнер, який бажає експортувати українську свинину — необхідно звернутися з листом від господарства до Держпродспоживслужби — з питанням відкриття ринку цієї країни».

Читайте також: Талановиті в усьому. Жінки агросектору діляться досвідом виробництва органічних продуктів

Отримавши лист спеціалісти зроблять запит до компетентної служби означеної країни (ця процедура може зайняти до 30 днів). Але коли прийде відповідь — сказати складно, оскільки країни реагують по-різному. Наприклад, Папуа Нова Гвінея відповіла на запит Держпродспоживслужби через тиждень, а Китай може відповісти через рік або півтора.

Як пояснюють китайські фахівці, для кожної країни вони можуть відкривати один ринок в рік. Наприклад, якщо в минулому році відкрили ринок яловичини, то в наступному році - ячменю, потім — пшениці. А коли дійде черга до свинини — не зрозуміло. Але на цю швидкість, безумовно, може впливати тільки активність бізнесу. Наприклад, так відбулося з В'єтнамом: активність бажаючих торгувати з цією країною дуже прискорила відповідь на запит Держпродспоживслужби України.

Аудит експортного питання може зайняти кілька місяців. Наприклад, казахи нещодавно приїжджали дивитися на молочну галузь України. Через місяць вони прислали для кожного побаченого господарства до 30 зауважень і 15 загальних побажань. Ці зауваження потрібно опрацювати у термін від 30 до 45 днів, після чого між дома країнами підписується сертифікат, який використовується для експорту. Процес отримання сертифікату займає від 6 місяців до 1,5 років. Але майбутньому експортеру ще треба потрапити в перелік господарств яким дозволене постачання продукції на експорт.

«Акредитація підприємства відбувається двома шляхами. Наприклад, експортер на пряму звертається до компетентного органу країни, наприклад — Грузії. Виїзд акредитаційної комісії Грузії коштує 2000 доларів, який оплачує господарство — сповістивши про свій намір Держпродспоживслужбу, — розповідає Костянтин Паскевич. — Другий варіант: Україна сама створює комісію — не чекаючи іноземної делегації, яка перевіряє господарство згідно умов тієї чи іншої країни. Ця комісія здає екзамени країні-імпортеру. Тобто Держпродспоживслужба гарантує перевірку господарства, готує всі документи для акредитації і коли їх затверджують — господарство потрапляє в список дозволених експортерів. Для імпорту схема практично така ж сама».

Україна вважається вільною від переліку деяких захворювань, але щоб отримати «вільний статус» від хвороби треба робити велику кількість досліджень щорічно, але це проблематично. Також завдання Держпродспоживслужби — контролювати щоб в країну не потрапила продукція заражена хворобами, які в Україні не реєструються. Важливо врахувати що худоба, яка завозиться в країну, може бути вакцинована від тих штамів яких у нас немає.

«Якщо десь в світі відбувається спалах якоїсь хвороби, головний ветеринарний лікар України видає наказ про закриття кордонів і цей документ максимально швидко з’являється на всіх митницях, — каже Костянтин Паскевич. — Наприклад, в Бразилії сьогодні фіксуються спалахи АЧС — їх реєструють на відстані майже у тисячу кілометрів. До нашої служби звертаються країни, де є спалахи хвороб, з метою взаємного визнання зональності території. Наприклад, поляки просять дозволити їм ввозити в Україну свинину з тих регіонів де АЧС не фіксувалася. Зараз в Польщі залишився лише один регіон де не реєструвалося це захворювання, але поляки все рівно наполягають на регіональності або зонуванні територій».

В квітні у Болгарії був зафіксований спалах АЧС, але оскільки в цій країні немає районування та зонування, ця держава зараз повністю закрита. Аналогічна ситуація — у Вірменії, В'єтнамі, Грузії, Естонії, КНДР, у багатьох інших країнах. В Італії є спалахи не тільки АЧС, але і везикулярної хвороби свиней.

Як рядять експерти, якщо Україна буде мати в майбутньому потужний експорт свинини, потрібно робити таке саме зонування, як у вітчизняному птахівництві. Зараз птахівники намагаються довести що можуть контролювати ситуацію навіть в десятикілометрових зонах.

«Сьогодні Держпродспоживслужба України доопрацьовує документи на відкриття ринків з Сінгапуром та Гонконгом. Іноді в процес втручається епідемічна обстановка, як, наприклад, це відбулося з Республікою Корея — вже були підписані майже всі документи для відкриття ринку, але в країні стався спалах АЧС і робота була призупинена на кілька місяців, — розповідає Костянтин Паскевич. — Зараз ми опрацьовуємо запит на відкриття ринку експорту свинини в Південно-Африканську республіку — очікуємо на акредитаційні вимоги. В'єтнам вже надав нам акредитаційні вимоги, а ми надіслали свої відповіді. Але зауважу, що отримання такого сертифікату для двох країн інколи працює „в мінус“. Як тільки ми говоримо що можемо офіційно відкрити якийсь ринок і робимо сертифікат на експорт, всі попередні сертифікати втрачають свою легітимність».