Сміливість бути фермером. Як пережило окупацію та відновило роботу агропідприємство у Бородянці
Коментарі
Втрати, яких росіяни завдали українським господарствам, відкинули український агробізнес на деокупованих територіях у розвитку на десятиріччя назад. Як відновлювати фермерське господарство після воєнних дій?
Войтович Тарас Богданович – фермер з Бородянки. Це 50 кілометрів від Києва. 30 кілометрів від Бучі. Маленька громада, яка через ворожу навалу і звірства росіян стала відома на весь світ.
Після деокупації до Бородянки повернулися її мешканці, повернулися підприємці, повернулися фермери, повернулося життя. Про те, як пережило окупацію та відновило роботу його агровиробництво, про мотивацію та підтримку ми розпитали Тараса Богдановича, коли приїхали до його агропідприємства, до вільної та сміливої Бородянки.
Окупація і звільнення однієї ферми
Фермерське господарство Тараса Богдановича спеціалізується на вирощуванні зернових культур – гречка, пшениця, овес. Перша колона ворога зайшла в Бородянку 27 лютого 2022 року, а вже 1-2 березня росіяни закріпилися на фермі пана Тараса. Рівно один місяць окупанти жили на господарстві. Коли українські військові їх виганяли, вороги намагалися максимально все підірвати, знищити техніку, спалити запас зерна.
«Мені розповідали, що робили росіяни в Бородянці. Однак, жодна розповідь не передасть те, що я побачив на власні очі, повернувшись до Бородянки 5 квітня 2022 року»,- згадує пан Тарас. - «Втрати, яких росіяни завдали господарству, відкинули наш бізнес у розвитку на 20 років назад. Вся техніка, що у нас була – знищена, спалена або пошкоджена так, що вже не підлягає ремонту. З чотирьох тракторів залишився один, з трьох комбайнів - не залишилося жодного, з транспортних засобів вдалося відновити лише одне вантажне. Знищили один маніпулятор, а один зник, мабуть, вкрали або розібрали. Все, що ми будували багато років, окупанти знищили за кілька тижнів. Важко було отямитися і зрозуміти, як впізнати у цьому згарищі своє господарство і відновитися», - підсумовує фермер.
Міни та кадровий голод
Ніхто не знає, як відновлювати фермерське господарство після воєнних дій. Немає таких підручників чи експертів, чи відео уроків у Ютубі. Але війна чи мир, аграрії живуть за сезонами. На початку квітня сили оборони звільнили Бородянку - якраз час сіяти. «У нас не було часу на роздуми. Повернувся я в Бородянку 5 квітня, а 7 квітня разом із працівниками ми почали прибирання, підготовку наших баз, розбір завалів та руйнувань, думали і розбирали, що ми ще зможемо використати і як. З 10 квітня ми вже почали повноцінно працювати на відновлення, на базах, на полях», - розповідає Тарас Богданович.
«Ми, начебто, знали, де і на яких полях були прильоти, пройшли землю, щоб переконатися, що не має ніяких залишків від снарядів. Перевіряли поля на мінування ми самі, ніхто в той час не допомагав, саперів в нас не було. Рятувало те, що це була рання весна, і ще нічого не росло, обходячи поле ми могли бачити все, що там лежало. Вже осінню це зробити набагато складніше, тому поля, які ми не встигли перевірити тоді, досі стоять не оброблені», - продовжує фермер.
Наступне питання, яке постало перед паном Тарасом рік тому і продовжує поставати перед багатьма фермерами, що відновили роботу на своїй землі, це брак кадрів. Багато чоловіків служать. Багато жінок – виїхали. «Поки ми справляємося, але повернення українців додому стане дуже болючим питанням для агровиробників», - коментує Тарас Богданович.
Звідки брати мотивацію і сміливість продовжувати працювати
Коли бачиш у руїнах результати своєї багаторічної праці – дуже важко знайти сили почати спочатку. Важливо знайти те, що підтримує, дає сили. Для пана Тараса відповідь проста. «Я тут народився, - говорить Тарас Богданович, - можна сказати, що прямо на цьому агропідприємстві і народився. Це сімейний бізнес, який я успадкував від батьків. Я знав на генетичному рівні - рятуватиму, що зможу і продовжу працювати. Тримає у тонусі відповідальність перед співробітниками, їхніми сім’ями, перед сім’ями військових, особливо з Бородянки. Дуже допомагає вдячність жителів нашої громади.
Ми продаємо свою агропродукцію виключно локально, покупцям з нашої громади і регіону. Якщо людині треба 1 кг зерна чи гречки – продаємо один кілограм. Для України – це піщинка, але кожна піщинка у пісочному годиннику має своє значення. Я відчуваю, що моя робота важлива, потрібна громаді», - розмірковує Тарас Богданович.
Підтримка, якої потребують агровиробники
Підтримка фермерам потрібна. Спільнота агровиробників дуже сильна, самостійна і спроможна. Однак виклики перед фермерами війна ставить такі, що самотужки не вистояти. Тарас Богданович міркує: «Дуже допомогло б регулювання цін на агроринку і ринку суміжних товарів і послуг. І підтримка зараз аграріям потрібна не для заробітку, а для того, щоб вистояти війну. Залишитися на ринку. Що я маю на увазі?
- Контроль цін на зерно під час жнив у спосіб, щоб переробники не могли занижувати її неконтрольовано, намагаючись скупити врожаї фермерів за безцінь;
- Контроль цін на пальне для аграріїв. Суттєвою підтримкою стали б знижки на певний обсяг пального для агропромислового сектору. АЗС підвищують ціни щойно починаються жнива.
Фермери відчувають, що світ стоїть з Україною. Відчувають підтримку міжнародних партнерів. Наприклад «Жнива перемоги» в цьому році нам дали промінь щастя і надії, що у нас все буде добре – дали нам комбайн, засівалки, трактора, за допомогою яких ми змогли посіяти та зібрати урожай.
Добрива для фермера - сьогодні розкіш, яку можуть дозволити собі тільки великі підприємства і то в мінімальній кількості. А для малих фермерів - це недосяжна ціль, і тому підтримка фонду USAID для нас - це найкращий подарунок. Наданими добривами ми підживлюємо наші найважливіші посіви - насіннєві поля розмноження посівного матеріалу.
В планах у нас запустити переробку, зараз подаємо заявку на грант для закупівлі обладнання. Я чудово усвідомлюю, що якщо у нас не буде переробки, наше підприємство проживе максимум ще роки два».
Фермери дуже сподіваються, що відкриються коридори експорту, експортна виручка дозволить перекрити витрати і мати кошти на наступні посівну.
Погляд у майбутнє
Україна переможе, аграрії стануть ще потужнішими. В цьому переконані українські агровиробники. Зараз фермери обробляють лише стільки землі, скільки дозволяють можливості – техніка, люди, ЗЗР, насіння. Тарас Богданович підтверджує, що оброблювані його господарством посівні площі у два рази менші в порівнянні з 2021 роком. «190 гектарів було у нас до повномасштабного вторгнення, і 90 гектарів залишилося зараз. Решта земель стоїть, бо на частину полів ми боїмося заходити, їх ніхто не перевіряв після окупантів, і немає гарантій, що там не закладено чогось вибухового. Інша частина земель просто збідніла, а добрив у нас зараз не має, коштів на добрива також, посіємо без добрив - отримаємо лише збитки. У нас немає достатньої кількості техніки, недостатньо пального, не вистачає коштів на добрива, щоб обробити всі землі», - пояснює зменшення посівних площ Тарас Богданович.
Краще менше, але якісно, стверджують аграрії. Так, пан Тарас наводить приклад, що з 8 гектарів землі, засіяної гречкою, зібрали 20 тонн урожаю. Пшениця також показала дуже гарний результат, навіть враховуючи те, що господарство пана Тараса знаходиться у менш родючій зоні полісся, але все ж таки вдалося зібрати 35 центнерів з кожного гектара.
Насамкінець ми запитали Тараса Богдановича, який він, український фермер. «Сталевий»- коротко відповів пан Тарас.
Поділитись
Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .
Comments (0)