Сергій Українець: з яхти в ягоди, або як знайти вільну нішу в переробці фруктів

Ягідний бізнес дедалі більше  приваблює бізнесменів – вони не бояться  кидати сталі підприємства та починати працювати в цій галузі. Директор підприємства «Тріада-МК» Сергій Українець прийшов в ягоди з виробництва яхт. Чотири роки тому, коли стало зрозуміло, що тривала криза не робить дорогий продукт затребуваним, він продав підприємство із будівництва яхт та подався у село на Віннничину. Де разом із декількома партнерами створив новий ягідний проект. Проект ще тільки в стадії реалізації - парнери вже налагодили виробництво фруктів, але тільки планують відкриття власного цеху з виробництва соків прямого віджиму. Саме тому поки утримуються називати розміри інвестицій та терміни окупності.

Сергію, як ви почали працювати в агросекторі? Адже робота з яхтами не дуже готує до роботи з ягодами.

- Дійсно, досвіду роботи у аграрному бізнесу у мене не було.  Ми із моїми партнерами прислухались до порад консультантів, і 4 роки тому взяли в оренду землі у Вінницькій області.  Перші декілька місяців були дуже складними, я буквально жив у авто. Кожного дня разом із  молодими агрономами, яких взяв на роботу,  був у полях намагався самостійно розібратися у тому, як же насправді виглядає аграрний бізнес зсередини.

Причому ми принципово на початку брали порожні землі, тобто ті, на яких раніше не велися ніякі аграрні роботи. Спочатку ми посадили яблуні на території у 176 га. Хоча, вже тоді розуміли, що внутрішній яблучний ринок буде перенасиченим, тож придбали так звані ресорти Ренора, Релінда, тощо – під переробку яблук на концентрати чи соки.

Також принципово зробили ставку на  імунні сортові саджанці - початково вони були набагато дорожчими. Але на сьогодні вони набагато більш дешеві у догляді, зокрема через  дорожнечу ЗЗР. Три роки тому ми спробували висадити полуницю на території у 2 га. Пробно, оскільки ми розуміли що наш регіон є не досить прийнятним  для вирощування полуниці – тож висадили так звані технічні сорти, такі як Зенга та Зангана. Це технічні сорти, які,  як правило, йдуть на потреби заморозки чи на виготовлення соків фреш (прямого віджиму) – вони мають яскраво виражений колір та високі смакові якості. Після цього ми висадили 21 га малини  сортів Глен Емпл, Міккер, Октавія, Джоан Джей – частину якої ми на сьогодні морозимо та продаємо під торговою маркою Miriada Fruits.

Зараз ми орендуємо 350 га землі, з яких уже освоєно 270 га,  решта – у планах. Вирощуємо яблука, вишню, аронію, малину, суницю садову, лохину, ожину, тощо.  Також взяли в оренду 10 га землі під старими яблучними  садами та чорноплідною горобиною (аронією) і поступово думаємо їх реанімувати. Маємо власний цех заморозки у м. Вінниця, а також незабаром плануємо завершити будівництво переробного цеху у смт. Муровані Курилівці Вінницької області.  

Сьогодні ми маємо на меті створення підприємства закритого типу – тобто максимально закривати свої потреби у сировині та самостійно робити продукти із неї. Ми також завершуємо процес укрупнення шляхом збільшення земельного банку компанії і створення кластеру.

НАЙЦІКАВІШЕ: 

У інтерв'ю Agravery.com Сергій Українець розповів про те, що: 

1) принципово на початку брали порожні землі;

2) безкоштовно роздають саджанці селянам;

3) яблука, які здаються на переробку, досить часто не відповідають критеріям якості;

4) хоче створити для споживача незвичні сокові суміші. 

Ви відразу зробили ставку на переробку. Внутрішній  фреш-ринок настільки невигідний?

- Попит на свіже яблуко,  навіть найвищої якості, сьогодні досить малий. Анексія Криму та  події на  Сході країни суттєво вплинули на купівельну спроможність  українців, тож на сьогодні продавати яблука та ягоди у свіжому вигляді в середині країни, а особливо у сезон, невигідно. Я відразу подивився на можливості переробки і виявив, що ніша якісного соку прямого віджиму фактично порожня. Так, деякі гравці виходять на цей ринок, але обсяги все ще залишаються незначними.  Яблука, які здаються на переробку, досить часто не відповідають критеріям якості – нерідко вони гнилі та пошкоджені, що, відповідно, не може  не вплинути на якість кінцевого продукту. Я вирішив змінити цю ситуацію і підійшов до справи із усією відповідальністю – від посадки до кінцевого результату.  Тож з гнилих ягід та фруктів наші соки не вироблятимемо.  

Яким чином ви обирали обладнання для переробки  яблук та ягід на соки та що враховували при цьому?

- Я знову ж таки моніторив ринок, і зупинився на обладнанні провідної австрійської компанії, адже першим моїм побажанням було зробити в Україні продукт, дійсно, а не номінально, європейського рівня. При цьому іноземці не тільки встановили нам обладнання а й навіть надали свої технологічні рецепти.

Які соки плануєте виробляти, та коли  переробний цех запрацює на повну потужність?

- Зараз ми активно тестуємо лінії з виготовлення соків, та випробовуємо рецептури – цех запрацює уже восени цього року. Потужність виробництва – одна тонна на годину, і до кінця року ми плануємо продати першу тисячу тонн наших соків в упаковках по 0,33 л, а також у планах - велика 3 або 5 літрова родинна упаковка соку із клапаном,  так званий бег-ін-бокс. Хочемо створити незвичні для споживача сокові суміші – приміром, яблуко-аронія, яблуко-чорниця, яблуко-імбир, тощо. Хочеться, аби  саме такі соки давали людям справжній післясмак задоволення.  У них буде менше цукру – у пріоритеті буда саме той натуральний смак, який був у яблучних соках у нашому дитинстві – коли зберігається максимальна свіжість, користь та натуральність.

Ваше підприємство знаходиться у сільській місцевості. Як місцеві сприйняли подібну ініціативу з плантаціями та переробним цехом?

- Наші поля знаходяться у с. Снітки Вінницької області  і  перед цим це було дуже депресивне село, де не було жодних перспектив. Єдине, люди могли заробляли здаючи молоко на переробку. Із часом наша справа розвивалась і так само росло благополуччя населення, адже на плантаціях з’являлись нові робочі місця для місцевих. Сьогодні у нас у селі немає жодного вільного будинку – люди переїздять з інших сіл, аби працювати у нас – в сезон нам потрібно не менше 300 людей. До мене навіть почали звертатися голови інших сіл з пропозиціями зробити подібні підприємства і у  їхній місцевості.

Тобто бізнес почав набувати і соціального «присмаку»?

- Поступово люди втомлюються від глобального засилля агрохолдингів, та деякої несправедливості при виплатах паїв тощо. Вони хочуть самостійно працювати на своїй землі, створювати кооперативи та об’єднуватись у інший спосіб. Аби отримувати не лише плату за пай, а й інший заробіток від нього. На жаль, агрохолдинги не можуть забезпечити людям свободу вибору – у тебе лише є один шанс – здати її в оренду. Тож ми вирішили допомогти населенню та запровадити пілотний проект співпраці, аби вони могли і працювати на своїй землі і отримувати від цього стабільні гроші.

Розкажіть про цей проект детальніше?

- Ми вирішили, що для виробництва соків є певні види продукції які нам не обов’язково вирощувати, а можна просто купувати як давальницьку сировину у населення. Приміром це аронія, смородина і у подальшому можливо вишня.

Буде щось на зразок кооперативу?

- Не зовсім. В Україні існують два види кооперативів – господарчий та виробничий. Господарчий можна запровадити тільки фізичним особам, а у виробничий можуть входити і юридичні особи. Проте ми не маємо права продавати продукцію, адже він створюється як неприбуткова організація. Таким чином з юридичної точки зору ми не маємо права ініціювати кооперацію.  Тому ми вирішили піти простим шляхом і у цьому році  людям просто роздали  першу тисячу саджанців чорної смородини під посадку.

На безкоштовній основі? Просто під чесне слово?

- Саме так. Ми не вимагали від них жодних документів, окрім довідки про те, що земля, на якій буде рости саджанець, належить саме цій родині. А також заручились у них згодою на те, аби контролювати ріст саджанців. Ми надали увесь необхідний технологічний та консультаційний супровід наших спеціалістів. Випереджаючи ваше питання скажу, що у мене не було страху, що люди вчинятимуть не чесно, і  більше ми саджанців не побачимо. Тут все створене для людей і на довірі, тож я на 100% впевнений, що наша ініціатива буде підтримана і завершиться вдало. У них немає зобов’язань аби здавати нам 100% урожаю, але ми купуватимемо  відразу з двору, і по дуже прийнятним цінам. Тож все, що потрібно буде зробити - це подбати про рослини, виростити та зібрати урожай, та отримати за нього гроші. Думаю, це гарний варіант для місцевих мешканців, адже з технологічного боку смородина досить проста культура.  

Як люди реагують на ваш новий проект?

- Наступного ранку після того, як ми роздали саджанці, телефон просто розривався, люди хотіли  отримати більше інформації, підключали родичів та друзів для того аби вирощувати разом. Я сам не очікував такого завзяття від людей. Сьогодні вони самі хочуть об’єднатись у кооператив та вирощувати продукцію на продаж. І ми обов’язково допомагатимемо  їм. Забігаючи наперед скажу, що ми навіть встигли створити невеликий баштан площею 3 га, де посадили гарбузи саме для кооперативного руху. З нами готові працювати компанії та надавати посадковий матеріал та технологічні карти, а також техніку для збирання, і купувати насіння.  Тобто таким чином буде створений нормальний обслуговуючий кооператив.

У наступному році ми будемо давати насіння гарбуза та квасолі, так само для вирощування у присадибних господарствах. Це та продукція, яка користується стабільним попитом і яку легко можна виростити у себе на городі і отримати гроші.  Тому зараз справа зрушила з мертвої точки і ми дуже задоволені, що села на Вінниччині мають змогу ожити.

Поки ви не запустили переробне підприємство, вам треба десь реалізовувати продукцію. Сьогодні більшість подібних нових ягідних плантацій орієнтована на експорт. А що робите ви?

- Експортуємо заморожену малину у Францію, Італію, Швейцарію, країни  Прибалтики,  Польщу тощо.  Зараз завершуємо процес сертифікації та отримання відповідних підтверджувальних документів на продукцію. Частину ягід плануємо вирощувати як органічну продукцію. Половину продукції  продаємо на внутрішній фреш-ринок – тобто у супермаркети. Оскільки ритейл вимагай асортименту, вимушені  були доповнити лінійку продукції лохиною, під яку відвели 10 га, та 1 га ожини, для якої використали складану шпалеру.

Ірина Забуга