Пісна свинина плюс курятина. На що роблять ставку в «Прилуки-ГарантБуд»?

Спочатку вони придбали м’ясокомбінат, а потім рухались до свинарства і власного виробництва кормів. Так народжувалась співдружність виробництв «Прилуки-ГарантБуд» (ТМ «Біла льошка»), «Прилуки-Агропереробка» та ПРАТ «Прилуцький м’ясокомбінат (ТМ «Прилуцькі») в рамках родини Рожків. Батько, Микола Васильович, започаткував власну справу, два сини, Артем та Дмитро, з часом доповнили її новими підприємствами.

Ризикнув — і виграв

— В 90-ті роки, коли я ще був студентом, батьку запропонували придбати підприємство з боргами — «Прилуцький м’ясокомбінат». Це була державна установа. Батько, за освітою інженер-хімік, до цього працював у різних галузях, займався торгівлею. Він з низів піднімався догори і ризикнув — почав відновлювати комбінат, який на той час зупинився, — згадує молодший син Дмитро Рожко, засновник підприємства «Біла льошка».

Після 3−4 років бездіяльності «Прилуцький м’ясокомбінат» був у занедбаному стані, найдорожчі елементи обладнання вирізані і вивезені. Спочатку відновили роботу забійної дільниці, пізніше почали виробляти і ковбасні вироби. Певний час пішов на повернення державі боргів.

Батько, Микола Васильович, намагався максимально відновити колишні господарські зв’язки, знайти людей з досвідом і залучити їх до роботи на заводі. Ставка на професіоналів виявилася вірною стратегією, підприємство запрацювало. Станом на 2008 рік м’ясокомбінат виробляв уже багато продукції і стикнувся з дефіцитом м’яса належної якості, особливо під рецептури преміальних видів ковбас.

Чужа сировина не завжди смакує

Власної сировини для м’ясокомбінату підприємці спочатку не мали, користувалися послугами заготівельників. Якісного м’яса в Україні було небагато, отже пробували привозити з Німеччини, Польщі, та якість не відповідала заявленій.

— На паперах значився один сорт, надсилали — інший. Це впливало на кінцеві показники продукції. Відповідно, наш клієнт не міг розраховувати на стабільну якість ковбасних виробів. Консистенція м’яса, яке надходило, не відповідала нашим вимогам, сировина містила багато води та інших домішок. За рецептурою ковбаси передбачається певний відсоток вологи, а часто був надлишок. Часом колір отриманого шпику був жовтий — такий ні в салямі, ні в Любительську ковбасу неможливо покласти, — розповідає Дмитро Рожко.

З цього часу замислилися про власну сировину. Ініціатором нового напрямку став молодший син Дмитро, який тоді завершив навчання на економіста, працював у Києві, у сфері торгівлі продуктами харчування.

— Коли закінчив навчання, не хотілося повертатися в депресивний регіон у 2000-х роках. Звик до Києва, де хотілося залишатися максимально довго. Працював у торгівлі, робив спроби продавати продукти Прилуцького м’ясокомбінату. Трапилося так, що друг показав європейське підприємство з вирощування свинини у Житомирській області. Я поїхав, поспілкувався, мене зачепило. Запропонував родині побудувати власну сировинну базу. На той час наше підприємство потужно стояло на ногах, і ми могли розпочати будівництво за власні кошти. Але прийшлося самому й очолити його, бо більш в родині не було кому. Так з’явилася «Біла льошка», — згадує Дмитро.

Родина викупила майнові паї одного з місцевих колгоспів. На той час підприємство простояло багато років, і Рожки почали його реконструювати, відновлювати приміщення свинокомплексу. Одразу взяли 750 свиноматок англійської селекції, на яких і був розрахований комплекс. Ця кількість поголів'я значиться і сьогодні.

фото: приватний архів Дмитра Рожка й facebook Аграрна партія. Прилуччина

«Притихлі» напівфабрикати

Чим глибша переробка, тим вищий заробіток. Додана вартість так і народжується. Глибина переробки — це важливий напрямок для економіки підприємства, та цей рух має свої нюанси у м’ясній справі.

— Рентабельність в розрізі свинарства формує жива тварина, яку продав. Тут, враховуючи коливання валют, попит на ринку, платоспроможність населення, рік на рік не приходиться, але в середньому 20−25% - це нормальний показник рентабельності у галузі, якщо говорити про живу вагу. Все що далі - забій, виробництво ковбас — це вже переробка. Тут важко визначити рентабельність, оскільки дуже висока волатильність цін на м'ясо, плюс має значення наявність експорту тощо.

У виробництві родинного бізнесу Рожків ковбасні вироби та м'ясо знаходяться у співвідношенні один до десяти, відповідно. «Більше м’яса виробляємо, бо на нього вищий попит, ніж на ковбаси. Відчуваємо тренди здорового образу життя та не тільки. Коли росла економіка, більше грошей було у населення на руках, то тоді ми відчули, як швидко перестали люди готувати вдома, стали купляти напівфабрикати — пельмені, голубці, вареники. Був період, коли ми навіть не встигали їх виробляти у достатній кількості. Сьогодні ковбасні вироби купляють гірше, і напівфабрикати «притихли», — відзначає Дмитро Рожко.

фото: Прилуцький м’ясокомбінат

Мережі переповнені ковбасами?

Клієнти родини Рожків — це приватні спеціалізовані м’ясні лавки, плюс є власна невелика мережа магазинів у Прилуках.

— Сумська, Чернігівська, Київська області, трохи Полтавської - ми у містах-супутниках працюємо з 90% супермаркетів. Мова про Сільпо, Ашан, Метро, АТБ. Ми з’явилися на ринку раніше супермаркетів, отже нас добре знали. Заходити в мережі було складно та з часом відпрацювали всі завдання контрагентів по якості, по цінам, по обсягам, по логістиці. Поставляємо переважно м'ясо. Ковбасні вироби — тут дуже серйозна конкуренція. В Україні в цілому пропонуються значні обсяги ковбасних виробів, можливо, пропозиція перевищує попит, — каже Дмитро Рожко.

Оскільки саме з ковбасними виробами складно попасти на полицю супермаркету, то по цим позиціям працюють з невеликими регіональними магазинами: там нема значних відтермінувань по оплаті, і взагалі умови співпраці простіші.

Криза коронавірусу на родинний бізнес майже ніяк не вплинула. «Коли зупинили транспорт, то незначні організаційні складнощі були, проте магазини працювали. Різкого падіння попиту не спостерігалося — люди їли, і будуть бажати їсти завжди. Хліб, молоко, м’ясо — це стратегічні продукти, частина нашої культури, частина традиційного споживчого кошика», — впевнені підприємці.

фото: Прилуцький м’ясокомбінат

М’ясна диверсифікація

Родинний бізнес Рожків у постійному розвитку. Нещодавно вони почали вирощувати птахів-бройлерів. Стартували з невеличкого пілотного проекту, який тривав більше року.

— Спробували птахівництво, і вирішили його розвивати, ринок збуту є, підприємство це відчуло. Маємо 20 тис. бройлерів, плануємо збільшити спочатку до 70 тис. птахів, а потім — до 240 — це кінцева мета наступних двох років. Страхуємо і цінові ризики, і вірогідності захворювань на АЧС у свинарстві. Ми думаємо, як захистити бізнес.

До клієнта їдемо не тільки зі свининою, а й з іншими видами м’яса. Пташине м'ясо дуже перспективне на нашому ринку, воно дешевше за свинину і має коротший цикл: 6 місяців потрібно для виробництва свинини, а птиця — 45 днів, і все, м'ясо готове, обігових коштів треба менше. Отже робимо диверсифікацію — додаємо птахівництво, та свинарство теж лишаємо. Наш м’ясокомбінат дає можливості добудовувати лінії, плануємо поставити одну для забою птиці з подальшою переробкою, — ділиться планами Дмитро Рожко.

В господарстві для себе обрали вирощування беконного типу свиней, оскільки ринок, з яким працює підприємство, потребує "пісної" свинини. «Якщо привеземо клієнтам трошки зажирену свинину, то її можуть повернути. Шпік дешевше м’яса, тому покупці бажають свинину м’ясного напрямку. Сало, на мою думку, це не промисловий продукт, а більш домашній, для подвірного вирощування», — впевнений виробник.

Сьогодні українську свинину «не випускають» з країни, а от експортувати м’ясо птахів — це цікаво для бізнесу. Підприємство експортує яловичину та має плани у довгостроковій перспективі щодо експорту курятини, на яку є попит на зовнішніх ринках.

фото: приватний архів Дмитра Рожка

Землі не вистачає

Щоб замкнути цикл найкращим чином, підприємцям потрібно було додати кормовиробництво, бо левова частка у виробництві свинини, до 70 відсотків витрат — це корми, і вони мають значення для зниження собівартості та контрольованої якості м’яса.

-Раніше комбікорми на 100% купляли, потім почали виробляти, в нас близько 500 га землі в обробітку. Вирощуємо пшеницю, кукурудзу, ячмінь, які йдуть на годівлю тварин, — каже Дмитро Рожко.

Земельний банк господарства становлять ділянки заліснені, з ярами, з малим вмістом гумусу — їх не хотіли брати великі компанії. Землю досі місцями корчують і доводять до належної якості.

— Маємо бажання нарощувати земельний банк. Тільки на третину забезпечуємо себе зерном на корми, але ж ми розвиваємо паралельно птахівництво. Скільки ще потрібно площ — сказати складно. Землі багато не буває, надлишки зерна завжди можна реалізувати. На сьогодні нема й вільних гектарів, є підприємства з корпоратвиними правами, які продаються, проте ринок землі несе ризики та невизначеність у найближчі 3−5 років, — розмірковує засновник підприємства «Біла льошка».

фото: приватний архів Дмитра Рожка

Дізнатися більше, що відбувається на ринку м’яса та м’ясних виробів, можна з попереднього випуску «Бізнес на молекули» — Ринок свинини: дорогі корми стали викликом 2020 року — та очікуйте у новому випуску аналіз м’ясного бізнесу від провідних експертів.