П’ять аргументів, чому ведення особистого селянського господарства приречене на провал

У квітні цього року президент Зеленський підписав багатостраждальний Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», який Верховна Рада ухвалила 31 березня 2020 року.

Документ передбачає формування законодавчого поля для запровадження ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення. Зокрема законом передбачено, що з 1 липня 2021 року право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею до 100 гектарів можуть набувати виключно громадяни України. З 1 січня 2024 року таку можливість отримають також юридичні особи, власниками яких є українці. Вони зможуть купувати до 10 тисяч гектарів землі.

Таким чином, за період з 1 липня 2021-го до 1 січня 2024 року очікується суттєве зрушення у формуванні та перерозподілі земельного сільськогосподарського фонду. Найбільш яскраво це буде виражено у збільшенні угод з купівлі-продажу земель для особистого сільськогосподарського призначення (надалі — ОСГ).

Згідно з даними Державної служби статистики, на початку 2020 року в Україні налічувалося 3,99 млн. особистих селянських господарств, що на 0,9% менше, ніж станом на 1 січня 2018 року. У користуванні особистих селянських господарств на 1 січня 2019 року знаходилось 6,13 млн. га землі, що на 0,7% менше, ніж торік. Кількість таких господарств зменшилася у більшості областей України за виключенням Черкаської.

Державна служба статистики також повідомляє, що станом на 1 січня 2018 року в Україні налічувалося 4,03 млн. особистих селянських господарств, що на 1,1% менше, ніж станом на 1 березня 2017 року та на 1,9% менше, ніж на 1 січня 2016 року.  Ці статистичні дані засвідчують, що з кожним роком вид господарської діяльності як ОСГ поступово втрачає колишню популярність, і так чи інакше демонструють зневіру та небажання українців займатись цим.

На фоні об’єктивного спаду затребуваності особистого селянського господарства, як однієї з форм господарської діяльності, можна виокремити п’ять головних аргументів щодо відсутності перспектив їхнього ведення.

Урбанізація

В умовах невпинної урбанізації та занепаду села для людини, яка більшість часу та життя проводить у місті, не зовсім зрозуміло, навіщо їй клаптик землі розміром не більше 2 гектара. Першою та найраціональнішою думкою пересічного українця буде позбутись цієї землі шляхом продажу. Саме брак часу через невпинний ритм міста та необхідність постійно доглядати землі, відведені під ОСГ, робить ведення цієї господарської діяльності для мешканця міста не лише безглуздою, але й збитковою справою.

Земля є, а далі що?

Навіть враховуючи статистичні дані щодо зменшення попиту на ведення ОСГ, землі, призначені для ведення ОСГ, складають досить великий масив від загального земельного банку України. Утім це не поліпшує поточну ситуацію та не нівелює всіх підводних каменів.

Соціально спрямоване розпаювання земель сільськогосподарського призначення на безоплатній основі створило ситуацію, коли люди отримували землю за принципом «щоб була» — проте ані ідей, ані плану дій у більшості нових власників не було.

Наразі власники земельних ділянок-паїв стали заручниками своєї «недовласності». Значна частина сільських жителів тримають власне господарство, отримуючи натуроплату (зерно, цукор тощо) як кормову базу для свійських тварин та птиці, замість повноцінної комерціалізації власної господарської діяльності.

Села занепадають

Наступним аргументом є безумовний занепад села та його відірваність від соціальної та технічної інфраструктури мегаполісів. Більшість сіл розташована на значній відстані не тільки від обласних центрів, але й від районних. Це значно перешкоджає селянам бути залученими до соціально-економічних процесів у державі (80% населених пунктів знаходяться у понад 10 км від райцентру).

Низька щільність населення у сільській місцевості обумовлює високі питомі тарифи, які значною мірою ускладнюють ремонт існуючих та прокладання нових комунікацій (дороги, електрифікація, газифікація, водопостачання, водовідведення). Зокрема слабкими залишаються темпи під'єднання до інтернету у сільській місцевості (ціна підключення: близько 100 грн — до квартири у багатоквартирному будинку в місті, понад 2000 грн — до садиби у селі).

Малі доходи та наявність натурального господарства також значно гальмують розвиток тих підприємницьких ініціатив неаграрного напрямку, що активно розвиваються у містах (магазини, об'єкти громадського харчування, готелі, побутові послуги тощо).

Низька трансформація

Черговим аргументом не на користь ведення ОСГ є досить низька трансформатизація цієї категорії земель. Реалії життя такі, що перед власниками, або користувачами земельних ділянок часто постає питання зміни цільового призначення землі задля ведення діяльності, яка не передбачена початковим її призначенням. Нинішнє земельне законодавство робить цей порядок доволі складним, а іноді й зовсім неможливим з правової точки зору.

Якщо питання зняття мораторію на купівлю-продаж або інше відчуження земельних ділянок уже тією чи іншою мірою вирішене, то перепона зміни їхнього цільового призначення залишається нерозглянутою. Такий характер заборони створює ряд проблем власникам земельних ділянок, призначених для ведення ОСГ, зокрема на них надскладно побудувати нерухомі об’єкти.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель згідно з Земельним Кодексом є підставою для притягнення до відповідальності порушника, визнання недійсними рішень про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок і навіть відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною. Беручи до уваги діючий мораторій, нині неможливо змінити цільове призначення земель розглядуваної категорії аби легально здійснювати будівництво жилого будинку для членів ОСГ.

Конкуренція з гігантами

Останнім по порядку, але не по значенню, аргументом «проти» є явище конкуренції. І мова не йде про тисячі одноосібні родинні ОСГ, а про конкуренцію із великими агрохолдингами, кооперативами та підприємствами.

Ставлячи за мету отримувати від ОСГ космічні прибутки, господарник-початківець має великі шанси спіткнутись об граблі конкуренції з боку гігантів-монополістів аграрного ринку. Ця конкуренція змусить господарника реалізовувати свою продукцію на масових продовольчих ринках, на яких його в свою чергу будуть чекати такі ж спраглі до грошей поодинокі господарники.

У підсумку зазначу, що із введенням повноцінного ринку землі та повним зняттям мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарської діяльності для юридичних осіб, такий вид господарської діяльності як особисте селянське господарство просто самоліквідується або залишиться в досить обмеженому та малочисельному вигляді. До того ж він буде знаходитися під постійним натиском агрокорпорацій та підприємств, які масово почнуть скуповувати всі доступні для них сільськогосподарські землі.