Мішель Терещенко: головна проблема України – дефіцит іміджу

Мішель Терещенко, нащадок відомих цукрозаводчиків, зайнявся відродженням льонарства в Україні і вважає, що в нас можна виробляти все, що хочуть купувати в світі. Компанія «LinenofDesna» – одне з найбільших підприємств України, що працює за повним циклом виробництва, починаючи з вирощування льону-довгунця, первинної переробки льонотрести та закінчуючи виробництвом лляних шпагатів і мотузків. Очолює французько-українську компанію Мішель Терещенко, прямий нащадок Артемія, Івана і Михайла Терещенків, відомих цукрозаводчиків та меценатів. Він вирішив розвивати батьківщину прадідів – регіони, де свого часу були розташовані їхні цукрові заводи: Сумщину, Чернігівщину та Житомирщину. Втім, вирощуючи вже не цукровий буряк, а придатніші льон-довгунець та коноплі. Тим більше, що в колишньому маєтку Терещенків, збудованому у Глухові 1855 року, нині Інститут луб’яних культур.

– Льонарство не дуже поширене в Україні. Чим воно вас приваблює?

Спочатку я не міг зрозуміти, чому в Україні майже ніхто не займається льоном, адже традиції вирощування цієї культури є. Потім усе зрозумів: Україна раніше займалася виключно текстильним напрямком льонарства, тож свого часу старі радянські підприємства просто не витримали конкуренції й закрилися. Аграрії втратили ринок збуту й не знали, куди дівати волокно. Ніхто не думав про зовнішній ринок. Тим часом у світовій промисловості почали активно використовувати натуральні волокна. Нині тільки машинобудування Західної Європи щорічно потребує 120 тисяч тонн волокна, а там виготовляють лише 4 тисячі тонн (3,5% потреб ринку). Ніхто не готовий заповнити цей ринок – французи, білоруси, росіяни вирощують льон тільки для текстильної промисловості, в яку давно інвестують. Тож компанія «LinenofDesna» прагне зайняти нішу виробництва льоноволокна для потреб важкої промисловості. Цей напрямок буде тільки розвиватися, адже льоноволокно дешевше і його удвічі простіше виготовити, ніж, скажімо, скловолокно, яке дуже токсичне. Також натуральні матеріали легші, що дає можливість зменшити вагу автомобіля чи літака і, відповідно, витрати пального. Тому я вирішив зайнятися саме технічним льонарством.

– Якими активами володіє ваша компанія?

У 2008 році ми взяли в оренду півтори тисячі гектарів землі, де посіяли близько 100 гектарів льону-довгунця. Потім поступово розширювалися і 2012-го вже мали 400 га. Цього року плануємо посіяти 800 га льону і 100 га конопель. Зараз маємо всього 3 тис. га землі (ферма «Еліфібр» у Глухові), на якій сіємо інші культури – ріпак, пшеницю, ячмінь, гречку тощо. Цього року  беремо в оренду 400 га землі на Житомирщині. Для первинної переробки сировини купили Шосткинський льонозавод на Сумщині. Пізніше до активів компанії додалися Новгород-Сіверський (Чернігівщина) та Володарсько-Волинський (Житомирщина) льонозаводи. Останнє придбання –  Глухівський прядивний завод, де ставимо нове обладнання на дві лінії:  на переробку льону  й конопель.

– Чи маєте конкурентів-льонарів в Україні?

– На Житомирщині є дві компанії, які засівають 1,5 тис. гектарів льону-довгунця. На Чернігівщині одне підприємство сіє близько тисячі гектарів льону. На Сумщині працюємо тільки ми й зі своїми 400 гектарами займаємо близько 15% ринку. Але наші українські колеги займаються класичним виробництвом довгого волокна для текстилю і шпагатів. До того ж вони користуються дуже застарілими технологіями, які не дають експортної якості. А наш продукт іде тільки за кордон. Вважаю, краще робити те, що хочуть купити у всьому світі. Французькі компанії – наприклад, «Пежо» чи «Рено» -- дуже уважно придивляються до того, що ми можемо привезти з України. Їм потрібні великі обсяги продукції недалеко від автозаводів, розташованих у Румунії, Словаччині, Туреччині. Важливо, щоб Україна могла їх гарантувати.

– А які технології використовуєте ви?

– Ми виробляємо лише коротке волокно. Наприклад, на термопластичні гранули  (складаються на 60% з поліпропілену і на 40% з конопель або льону) потрібні волокна довжиною 3 мікрони. Нині ми поки що експериментуємо й змушені використовувати дорогі та застарілі технології текстильного виробництва. Оскільки це не дуже вигідно, бо технічні волокна не цінять так, як текстильну сировину, ми працюємо над повною зміною і агрономії, і переробної індустрії. У Франції для технічних потреб використовували  переважно відходи й неякісну сировину. Тож ми вирішили адаптувати французькі технології до українських умов.

– Що дасть відмова від довгого волокна?

– По-перше, зміна технологій дасть можливість зменшити собівартість на 50%, а значить, і ціну кінцевого продукту. По-друге, це дасть змогу отримувати сировину постійно, бо довге волокно один рік є, а другий може й не бути, через, скажімо, несприятливі погодні умови. А коротке волокно, з яким ми працюємо, є завжди.

– Яку техніку використовуєте? Скільки грошей витрачаєте на вирощування й переробку та які можна отримати прибутки?

– Традиційне льонарство потребує специфічної агротехніки. Нині ми користуємося вживаними льономашинами, які купили у Франції, Бельгії, Нідерландах. Але після зміни агрономії використовуватимемо універсальну техніку. Для заводів ми теж замовили нове обладнання, яке робитиме тільки коротке волокно. Кожен завод потребує 3-5 млн. євро. Поки що ми робимо тільки волокно, яке поставляємо партнерам за кордон. Але коли в Україні буде достатньо сировини, плануємо почати власне виробництво біокомпозитних матеріалів.

Попри дорожнечу виробництва, ми завжди були прибутковими. Поки що у вирощування одного гектара льону треба інвестувати 1850 доларів. Але після реформ інвестиції зменшаться до 400 доларів. Гектар льону повинен давати 4 т трести. Це 28% волокна, 50% - костриці й 10% насіння. Решта – листя і стебла. Тобто з гектара ми  отримуємо 1 т волокна (вартістю 2 тис. доларів), 2 т костриці (150 доларів за тонну), 400 кг насіння  (500 доларів за тонну). Після їх реалізації маємо прибуток у 2500 доларів з гектара. На переробку трести нині витрачаємо 100-120 доларів на кожну тонну. А нові технології зменшать ці витрати до  20 доларів за тонну. Тобто на переробку врожаю з гектара (4 т) ми витрачатимемо всього 80 доларів. Тому сумарна інвестиція на гектар льну-довгунця буде на рівні  480 доларів.

–  А що робите з кострицею й насінням, які не переробляєте на власних потужностях?

–  Насіння продаємо на Ніжинський жирокомбінат. Кострицю ще не реалізовуємо, бо в нас її небагато. Але після модернізації зможемо переробляти її на біопаливо.

– Які фахівці працюють у вашій компанії?

- У нас є два агрономи, українець і француз, які нині разом упроваджують французькі технології на українських землях. На заводах працюють українські спеціалісти, які там працювали й раніше. Після модернізації, що передбачає значну автоматизацію, нам знадобиться менше людей. Якщо на одному заводі працює 16 осіб, то буде потрібно лише троє – завантажити, відвантажити і перевірити. Але це буде три інженери, а не 16 робітників. Льон і коноплі дуже добре підходять для маленьких сіл України, де без проблем можна розташувати хороший льонозавод.

– У Франції льонарство побудоване на системі кооперативів. Як ви вважаєте, чи можлива така схема відродження льонарства в Україні?

– Кооперативна система у Франції працює дуже добре. Там льоном займаються фермерські господарства, які сіють 100-180 гектарів льону-довгунця. Але один фермер не може працювати на цілий льонозавод. Тому вони гуртуються й купують акції льонозаводу. Таким чином, завод отримує багатьох засновників, які будуть разом інвестувати та разом реалізовувати готовий продукт. Наприклад, «Кредит-Агріколь» починав бізнес як банк кооперативу, а зараз  це дуже потужний банк. Ця система хороша, але я не думаю, що вона може працювати в Україні, бо тут більш поширені агрохолдинги. В Україні неможливо зібрати 300-400 фермерів, які будуть разом працювати на льонозавод. Тут швидше буде один інвестор, який робитиме все. Тому ми не хочемо робити все самотужки. Ми відкриваємо льонозаводи, щоб великі й малі виробники мали куди продавати сировину, а самі хочемо зосередитися на переробці.

– А як ви оцінюєте український бізнес-клімат?

– Україна – одна з найкращих країн! Тут є перспективи й можливості. Тут ще можна взяти в оренду поле. У Франції це вже неможливо. Оренда землі – недорога, а якість дуже хороша. Є ще люди – безробітні експерти з льону й конопель. Вони можуть працювати у маленьких селах  Полісся, Північної України, на дуже розумних умовах, що у Франції також уже неможливо. Для фірм, що займаються землеробством, до 2022 року гарантовано нульовий відсоток податку на прибуток. Є тільки фіксований податок на землю. Є, звісно, певні адміністративні проблеми, але вони не дуже обтяжливі для нас, не знаю, як для інших. Ми все робимо на сто відсотків офіційно, у нас ніколи не було корупції. Істотна проблема, що в Україні неможливо працювати з банками. 25-30% – надто високі кредитні ставки. При таких процентах треба працювати тільки на банк. Це один великий мінус. Ми не можемо дозволити собі втрачати стільки грошей, тому працюємо з інвесторами.

– А хто інвестує в «LinenofDesna»?

– Брати Ситенки з Харкова володіють 50 відсотками акцій. Є також нові інвестори – з Франції, ОАЕ, Швейцарії. І вони всі вважають, що «український ризик» – розумний, а головна проблема України – дефіцит іміджу. Ніхто не займається маркетингом держави. Ніхто не розповідає зарубіжним інвесторам про умови роботи в Україні. Вся справа у відсутності гарного образу. Попри це, вже багато відомих  французьких фірм (наприклад, «Ашан») тут таки працюють і збираються розвивати в Україні свій бізнес. Але самі українці поширюють негатив, а тому для Європи Україна –  це тільки проблеми газу й корупції.

Наталка Пахайчук

З архівів журналу "Агрогроші" (січень 2013 року)

фото: nv.ua