Маслосоюз: історія кооперативу, що годував Європу маслом та рятував українців під час Другої світової

Історія молочної галузі України знає чимало цікавих фактів та прикладів, на яких є чому повчитись сучасним господарям молочнотоварних ферм. Важко повірити, але сто років тому масло, вироблене в Галичині, на етикетці якого була чотирилисткова конюшинка й літери МС — символи Маслосоюзу, подавали до сніданку не в одній європейській сім’ї, адже експортували його до Німеччини, Англії, Франції, Італії, Голландії, Данії, Чехо-Словаччини й навіть до Палестини.

Зародження та Перша світова війна

Маслосоюз — легендарна молочарська корпорація, нині майже забута, розвивалася, порівняно з іншими галузями галицької української кооперації, найдинамічніше. Насамперед завдяки систематичному плануванню діяльності та організаційній розбудові, а також, звичайно, завдяки невтомній наполегливій праці її творців і керівників.

Популярність Маслосоюзу 

Маслосоюз зажив слави не тільки серед українців. Наприклад, відомий польський дисидент, політик та громадський діяч Яцек Куронь згадував, що в його рідному Львові родина через кілька вулиць охоче йшла до крамниць Маслосоюзу (в самому Львові їх було 27, були вони і в Станіславі, Луцьку, Тернополі, Чорткові та інших містах). А купували Куроні молочні продукти саме там, бо переконалися в їх високій якості і доступній ціні!

Ілля Витанович у грунтовному нарисі «Історія українського кооперативного руху» (Нью-Йорк, 1964) небезпідставно відзначає, що «саме молочарська кооперація у міжвоєнний період давала іншим кооперативам приклад планування праці та розбудови організації». Отож західноукраїнським селянам дійсно вдалося створити свою державу в іншій — польській.

Зрештою, про популярність крамниць Маслосоюзу, про чесність, порядність, працьовитість його співробітників свідчило те, що український театр під проводом М. Бенцаля у 1938 році поставив музичну п’єсу «Дівча з Маслосоюзу», музику до якої написав Я. Барнич, лібретто — Р. Павлусевич. 

Майбутня молочарська кооперація розпочала свою діяльність при філії товариства «Просвіта» в Стрию, на початку 1900 р., але дата заснування Маслосоюзу як окремої одиниці припадає на 1907 рік. Головними засновниками та провідниками молочарської кооперації тих часів вважають відомого громадського та кооперативного діяча Євгена Олесницького, священика, композитора і хорового диригента Остапа Нижанківського та греко-католицького священика Лева Горалевича (детальніше про заснування Маслосоюзу див. «МіФ» № 10, «Витоки молочарської кооперації на українських землях»).

Починалася кооперація з молочарень при сільських закупівельно-збутових кооперативах. У тодішньому розумінні молочарня була невеличким переробним підприємством, куди селяни здавали молоко. Ці структури приймали не більше 200–400 літрів молока щодня. Там його переробляли на масло. Така молочарня продукувала лише 4 кілограми масла на день.

Вже 1907-го року діяло 20 таких молочарень, де переробляли близько 2 млн. літрів молока, продукуючи понад 70 тонн масла. А 1914-го року Маслосоюз об’єднував уже приблизно 100 молочарських спілок, куди селяни щороку здавали 7–7,5 млн. літрів молока. Ця кількість давала приблизно 300 тис. кг масла. На той час молочарська кооперація стала справжнім економічним проривом. Люди отримували за здане молоко добру винагороду і мали можливість будувати хати, вчити дітей — тобто нормально жити на своїй землі навіть за умов чужинського панування.

Вихор Першої світової війни, який промчав над Західною Україною, завдав величезної шкоди паросткам молочарської кооперації. Остапа Нижанківського, який очолював Маслосоюз до самого початку війни, 1919-го року підступно вбили поляки. На початку 20-х років, уже при владі другої Речі Посполитої, до керівництва саме цією кооперацією прийшли молоді люди, колишні старшини Української Галицької армії, які деякий час перебували в еміграції й набралися теоретичного та практичного досвіду в молочарських та агрономічних школах, насамперед у Чехо-Словаччині: Андрій Мудрик, Андрій Палій, Андрій Мидляк, Олекса Лис, Михайло Хронов’ят та інші. Вони вивчили досвід молочарських кооперативів Чехії та Данії і почали реформу українського молочарства.

Розквіт діяльності

Повноцінно діяти Маслосоюз почав лише 1924-го року. Андрій Палій, ставши членом дирекції, одразу взяв у свої руки керівництво торговельними справами. До цього часу збут масла просувався повільно, оскільки воно ще не було високої якості. Тогочасна дійсність вимагала радикальної перебудови роботи старого Союзу західноукраїнських молочарів, тому Андрій Палій у співпраці з Андрієм Мудриком підготували зміни до статуту, схвалені на загальних зборах 18 червня 1925 року. Відтоді Крайовий союз господарсько-молочарський отримав нову назву – Маслосоюз.

На той час кооперація об’єднувала 39 молочарень, які виготовляли понад 41,5 тис. кг масла. Завдяки зусиллям нового керівництва вдосконалилася її організаційна структура, вона поповнилася новими кваліфікованими працівниками. Торговельний оборот Маслосоюзу сягнув 860 тис. злотих проти 200 тис. злотих у 1924 році. Відкривалися нові філії й відділи — у Станіславі, Львові, Перемишлі, там же відкривали фірмові крамниці. В Стрию починають діяти постійні молочарські курси, які згодом стали постійною однорічною школою. І вона щороку випускала кілька десятків фахівців цієї галузі.

Масло від Маслосоюзу

Масло було головним продуктом, який виробляли підприємства молочарського союзу. Існувало чотири категорії (або класи) його якості. Найдорожчим було масло першої категорії — так звані «Знамениті масла». Друга категорія називалася «Дуже добрі масла», третя — «Добрі» і четверта «Погані». Всі вироби Маслосоюзу продавалися під його фірмовим знаком: довгастий прямокутник, всередині якого між буквами «М» і «С» зображений зелений чотирилисник конюшини. Цікаво, що кооперативне масло, якому було більше трьох днів, уже вважали другосортним.

Розширюючи мережу надання послуг, Маслосоюз із 1937-го року почав відкривати невеликі крамниці-бари, де за помірковану ціну можна було придбати смачні канапки з маслом та різними сирками, посмакувати іншими молочними продуктами, медом, кавою.

1926 рік став для кооперації переломним — Маслосоюз уперше вийшов на європейський ринок, пропонуючи для продажу масло. Зокрема, до Чехо-Словаччини та Австрії поставили перші 48 000 кг. І хоча цифра й скромна, це стало свідченням спроможності українських кооперативних молочарень виробляти цілком конкурентну продукцію.

1927-го року централя (центральний офіс) Маслосоюзу переїхала до Львова, політичного та культурного центру Західної України, й отримала назву «Головна торговельна агентура Маслосоюзу у Львові». Цього ж року Маслосоюз придбав перший вантажний автомобіль. За короткий час діяльність Маслосоюзу поширилася на всі терени Галичини. Організаційно-торговельні відділи та крамниці відкрили у Дрогобичі та Тернополі. А після наполегливих зусиль у 1928 році філії й крамниці Маслосоюзу відкрили в Луцьку та Більську на Підляшші. Поступово його діяльність ширилася й на етнічно польські землі: приміром, окрему філію відкрили в місті Катовіце.

Бочки з експортним маслом перед станцією у Львові (1926 р.)

Боротьба за успіх

1929-го року в умовах важкої економічної кризи керівники Маслосоюзу приймають рішення про повну реорганізацію українського кооперативного молочарства. В основу роботи було покладено перспективний організаційно-торговельний план, схвалений на ХІ кооперативному з’їзді. З малих молочарень створили великі «районові». Це дало свої результати. Якщо 1928-го року продали близько 1 млн. кг масла, то 1930-го — приблизно 3 млн. У 1931 році в структурі Маслосоюзу було 99 молочарських спілок, 1932-го їх стало 105, а 1938-го — 136. Вони об’єднували майже 2000 пунктів прийому молока. Загальна кількість членів районних молочарень наприкінці 30-х років сягала 200 тисяч осіб.

У 1932 році польському урядові навіть довелося обмежити експорт українського масла. Та керівники Маслосоюзу не втомлювалися шукати нові місця збуту. Якщо впродовж 1924–1931 років у різних містах Галичини відкрили 16 крамниць, то в 1932–1939 рр. — вдвічі більше. 1936-го торговельний оборот українських молочарських спілок майже вдвічі перевищував виторг такої ж кількості польських кооперативів і становив 8,36 млн. злотих. Оборот організації у 1938 р. — 12,1 млн. злотих.

Виторг активно вкладали у розширення виробництва. Воно ставало сучаснішим, використовувало найновіші досягнення тодішньої науки. Наприкінці 1938-го року всі молочарські кооперативи мали добре технічне обладнання: 3–5 кімнат, холодильники, тепломіри, сепаратори, криту каналізацію, нарешті — добру воду, перевірену державним бактеріологічним інститутом. Галицькі селяни, а особливо жителі віддалених сіл, яким важко було добиратися з молоком на ярмарки, охоче вступали до структур Маслосоюзу, бо саме він гарантував збут продукції їхніх домашніх господарств. Успішній торговельній діяльності сприяв власний транспорт: у 1939 році мали вже 19 автомобілів.

Маслосоюз упевнено ставав на ноги і почав завойовувати ринки збуту не тільки в краї, а й у Європі: Голландії, Англії, Німеччині, Австрії, Чехо-Словаччині, Данії, Франції, Швейцарії і навіть у Палестині, конкуруючи з місцевими виробниками, що було нелегко. У період 1926–1930 рр. за кордон продали 812 тонн масла, отримавши за це 16 млн. злотих.

Але експортна діяльність українських кооператорів не приносила значних доходів. Зовнішні ринки були для них запасними на випадок посилення тиску з боку польської держави,  яка, де тільки могла, чинила шкоду українським кооператорам, вбачаючи у них небезпечних конкурентів. Така обачливість була небезпідставною: до 1939 року в Маслосоюз входило 500 тис. із 800 тис. господарств усієї Західної України. Практично кожне українське господарство було членом Маслосоюзу, бо решта 40% були неукраїнськими.

Статут Маслосоюзу

З другим приходом більшовицького режиму на західноукраїнські землі Маслосоюз ліквідували. Більшість його керівників опинилася в еміграції, де їх ніхто не чекав. Так, Андрій Палій, фахівець високої кваліфікації, якийсь час мив пляшки на молокозаводі. Переїхавши до Канади, робив спробу організувати невелике молочарське підприємство, однак у тамтешніх умовах це йому не вдалося. Він і його дружина були змушені тяжко працювати на другорядних роботах.

Українська молочарська кооперація відновилася лише на короткий час під час Другої світової війни. Вона знов порятувала українців, адже взяла на себе обов’язок робити заготівлю молочних продуктів (так звані контингенти), покладену на селянські господарства. Інакше німецька окупаційна влада передала б цю роботу в чужі руки. Ці кооперативи охопили Галичину, Волинь, Лемківщину, Холмщину і Підляшшя. У 1943 році вони виробили понад 7 млн. кг масла, 300 тис. кг сирів, коли у 1941-му — лише понад 500 кг масла. У 1944 році українська молочарська кооперація, як і весь український кооперативний рух, перестала існувати як самостійний господарський сектор.

Унікальний досвід діяльності кооперативного молочарського руху в Галичині першої половини ХХ ст. мав би стати тим фундаментом, на якому постане нова сучасна українська молочарська кооперація. На жаль, владні органи досить байдуже ставляться до цього феномену української історії, незважаючи на те, що і тепер майже 80% виробленого молока припадає на домашні господарства. Створення такої кооперації дозволило б вирішити якщо не всі, то більшість проблем дрібних власників. Але ми віримо та сподіваємося, що недалеко ті часи, коли новий Маслосоюз відродиться вже у незалежній Україні.

За матеріалами журналу "Молока та ферма"

фото: stryi.com.ua