Конкуренція та співпраця водночас, або для чого льонарям потрібна асоціація та кластер

Під час всеукраїнського Фестивалю льону ми проголосили про створення «Асоціації розвитку льонарства та картоплярства в Україні». Для чого ми це робимо? У першу чергу, аби об’єднати виробників льону та картоплі в одну організацію. Вона обстоюватиме їхні інтереси на рівні держави, зокрема допомагатиме залучити дотації з держбюджету.

Але найголовніша мета – це  створити кластер льонарства на  Житомирщині. Є три головні критерії для створення кластера: це географічна концентрація, об’єднання організацій та інститутів, ідея, яка всіх об’єднує. Кластер не може формуватися на порожньому місці. Потрібно, щоб була активна, потужна, діюча, галузева асоціація. Саме тому ми зробили перший крок та створили Громадську спілку "Асоціація розвитку льонарства і коноплярства України".

Кластер є дуже вигідним інструментом для розвитку окремих міст чи регіонів. Так, кластер, що діє в місті Далтон (США), де мешкає всього 25 тис. жителів, займає 50% світового ринку килимів, а у французькому селі Брель на 3 тис. жителів виробляється 65% світового ринку парфумерних засобів.

Але дуже багато людей плутає поняття «кластер» та «кооператив», чи «асоціація».Треба окремо наголосити, що кластер – це об’єднання зусиль між підприємствами, що працюють в одному регіоні та виробляють один і той же продукт.

Чи доцільно формувати льонарський кластер саме на Поліссі? Так, доцільно. Вирощування льону у цьому регіоні – це не просто виробнича особливість, це навіть культурна особливість. Льон завжди вирощували на цій землі. І саме льонарство зможе допомогти відродити регіон. Якщо нам вдасться сформувати кластер, ми зможемо давати людям нові робочі місця. Ми будемо давати роботу місцевим професійно-технічним училищам, які будуть готувати для нас фахівців. Ми зможемо також реагувати на соціальне замовлення жителів регіону.

Чому для розвитку льонарства на Житомирщині потрібен саме кластер?

Відсутність заводів для переробки – це найголовніша проблема, яка стримує розвиток льонарства в Україні. Льон-довгунець просто нема де переробити, нема відповідних підприємств. Наприклад, французькі льонарі завжди у виграші, бо попит на їхню продукцію завжди вищий, аніж пропозиція самого льону. Для стабільної роботи комбінату на дві лінії довгого волокна та одну лінію короткого волокна потрібно 2500 гектарів постійних посівів льону. Самотужки таку площу зможе обробляти агрохолдинг. Але ж льонарі – це малий та середній агробізнес. І без об’єднання зусиль не вдасться сформувати для переробки необхідний обсяг сировини.

Вирощувати певну культуру на перспективу – доволі ризиковано. Навіть якщо вона може простимулювати розвиток певного регіону. Тому льонарі могли б також об’єднатись для обстоювання своїх інтересів перед державою, та добитись дотацій на ведення свого господарства.

Без спільних зусиль вирощений льон-довгунець зібрати не вдасться. Один комбайн для збирання льону-довгунця коштує 170 тисяч євро. Звісно, що один фермер не може придбати такий комбайн самостійно. На відміну від групи фермерів, наприклад. Які можуть в рамках кластеру домовитись між собою та придбати відповідну техніку, яка працюватиме для всіх.

Для розвитку льонарства також не вистачає фахівців. В Україні нема спеціалістів, які знаються на новітніх технологіях обладнання з переробки льону. Нам потрібні маркетологи, які б допомогли сформувати спільний бренд «Український льон», і зробити його привабливим для інвесторів. Залучення іноземних фахівців, послуги маркетингу завжди коштують дорого. А для когось вони можуть бути непідйомними по ціні. Кластер допоможе зекономити на масштабах. Так льонарі зможуть зменшити витрати на маркетологів, та навіть зекономити на закупках агрохімії.

Сучасний світ – це 50% конкуренції між собою, 50% - взаємодії між собою. Льонарям України потрібно не лише конкурувати, а співпрацювати між собою, аби досягнути результату.