Іван Стефанишин, ОРСП «Шувар»: Якби в країні було більше оптових ринків - ситуація з цінами була б значно м’якшою

На ці питання Agravery відповів Іван Стефанишин, експерт аграрного ринку. За професією Іван Миколайович — агроном, у 2000-х очолював головне управління сільського господарства та продовольства Львівської облдержадміністрації, тричі обіймав посаду заступника губернатора з питань АПК. Останні роки працює радником директора ОРСП «Шувар» з питань АПК.

Іван Миколайович, яких загроз чекати в наступному році?

— В Україні будуть нарощуватися інфляційні процеси, це однозначно. І так відбувається у багатьох країнах. Локдауни створили проблеми не тільки з логістикою, вливання великих коштів (не підтверджених товарами) у підтримання економік спровокували світові інфляційні процеси. Розвинені країни Західної Європи сьогодні мають рівень інфляції подібний тому, який був двадцять років назад — в межах 4−5%.

Але наступний рік буде не кращий. Так, в 2021-му українські аграрії зібрали надзвичайні врожаї зернових. Хто б міг повірити, що Україна за декілька років вийде на рубіж у 80 мільйонів тон зернових? Ніхто не вірив, але так є. Проте чи на користь це державі і споживачам? В Україні дійшли до того, що виробники притримують своє зерно другого класу до якоїсь вигідної ціни, а хлібопекарі змушені закуповувати борошно в Білорусі.

Що відбувається зі стратегічними продовольчими запасами України?

— Це цікава тема. Нещодавно знову звільнили керівника Держрезерву України, призначили нового тимчасового голову. Постійні потрясіння в ДПЗКУ… Що відбувається — питання до правоохоронців. Але очевидно: якщо немає запасів, інтервенційних фондів, то на цінову політику впливати неможливо.

Знову на порядку денному — питання підвищення цін на хліб на 10−15%, оскільки відбувається постійне коливання цін на зерно, зокрема, на пшеницю. Купуючи зерно в інтервенційному фонді по фіксованій ціні, можна пом’якшити небезпечну ситуацію, отже резерв має бути. Як, в якій формі - повинен вирішувати Кабінет Міністрів України.

Інтеграція України в світову економіку поставила ряд викликів перед країною. Чи витримаємо?

— Ми пасемо задніх не з точки зору нових технологій та інших складових успіху, ми програємо у кінцевому результаті, комплексно. Серйозні європейські держави, зокрема — Франція, Німеччина, в умовах ковіду відпрацювали систему економічної допомоги фермерам, отже ці країни залишаються домінантними на ринку. Натомість Україна програє.

Цілком зрозуміло, що країна зі слабкою економікою, відкриваючи свої кордони для потужних країн вже в програші - через імпортозалежність та орієнтацією на сировинний тип експорту. Отже потрібна чітка стратегія щодо розвитку галузей економіки, їх збалансованості, політики протекціонізму та захисту внутрішнього ринку.

На жаль, все що зараз відбувається в Україні накладається на глобальну світову економічну кризу, зокрема — на енергетичний розлад, який сьогодні створює дуже серйозне напруження. Якщо подивитися на зростання цін на газ чи нафту, пальне, добрива (які, наприклад, у собівартості пшениці займають 30%), зрозуміло, що у наступному році різко зросте собівартість продукції. Отже нічого дешевшати не буде. А якщо з появою нових штамів ковіду країни знову будуть закривати кордони — негативні процеси тільки посиляться.

Наприклад, сьогодні глобальний індекс на морські перевезення вищий ніж в попередньому році. Вартість доставки зросла майже в два рази! Це суттєво відображається на вартості продукції.

Чи вдосталь Україна виробляє продовольства, адже в країну завозиться чимало імпорту?

— Що стосується продовольчої безпеки — ніякої проблеми з точки зору виробництва немає. Україна вирощує достатньо, але наша велика проблема — неврегульований внутрішній ринок, який не є структуризованим в повній мірі. Ми маємо невирішені питання скоріше в розподілі продукції, ніж у її виробництві.

В Україні, наприклад, є велика проблема з особистими селянськими господарствами, які сьогодні виробляють більше 95% деяких видів продукції - зокрема, забезпечують населення картоплею, часником. Наприклад, в цьому році в Україні зібрали 110 тисяч тон гречки, але ніхто не зважає, що половина врожаю вирощена в господарствах, які через відсутність інфраструктури не є учасниками ринку, і це не враховується при розподілі споживання. Аналогічна ситуація по інших видах продукції, у виробництві яких домінуюче місце займає приватний сектор.

99% часнику вирощується у селянських господарствах, а всього країна виробляє майже 200 тисяч тон цього пряного овочу. Споживання на душу населення — 2 кг на людину. Тобто з врахуванням і дорослого, і дитячого населення, потреба країни — 88 тисяч тонн часнику, а є 200 тисяч тонн! Імпорт цієї культури за 2020 рік склав всього 1800 тонн, з Китаю привезли 1700 тонн. Отже часнику багато в Україні, але до розрахунків приватний сектор ніхто не бере.

Деякі селяни мають можливості торгувати на ринках, але велика частина вирощеного «зависає». Доступитися до прилавків аби спокійно збувати свою продукцію — проблематично! Посередників, спекулянтів та інших перешкод чимало. Якщо цю ситуацію не змінити — кращого годі чекати. Сумно, що селяни вирощуючи продукцію за власний кошт і не маючи змоги її реалізувати, стають біднішими.

В Ізраїлі, де майже половину території займають пустелі і напівпустелі, повністю забезпечують своє населення сільгосппродукцією. А в квітучій Україні чимало продуктів — закордонні…

— Я би не сказав що у нас забагато імпорту. Наприклад, два роки тому приватний сектор і фермери вирішили заробити на картоплі і притримали свою продукцію. Тоді відкрився імпорт для білоруської картоплі, яка збила ціну на ринку. Якщо на внутрішньому ринку ціна на продукцію неврегульована і механізмів впливу немає, однозначно це відкриває ворота для імпорту.

фото: lemberg.ua

В основному Україна імпортує тепличні овочі, фрукти та горіхи, рибу і морепродукти. Все це обходиться для держави близько у 2 млрд доларів. Наші фермери абсолютно не можуть конкурувати з Туреччиною у вирощуванні тепличних овочів — зважаючи на ціну газу і технологічну схему, що використовується в тепличному господарстві. В Україні вартість теплової одиниці в 2−3 рази вище, ніж в Росії або в 5 разів вище ніж в азійських країнах бувшого СНД. Треба впроваджувати якісь нові технології, але час іде і ми програємо. Тому імпорт буде.

Сьогодні українці активно витрачають гроші в супермаркетах — їх використовують на закупівлю імпорту, бо ритейлу так краще. Супермаркетам вигідно брати оптову партію імпортної продукції - не скажу, що її якість краща, але ці поставки гарантовані.

З яких країн в Україну найбільше надходить харчів?

— В групі «фрукти-овочі» — з Туреччини. Основні постачальники бананів — Еквадор, Коста-Ріка, молочна та інша продукція — з європейських країн, зокрема — з Німеччини і Польщі, Норвегії, Ісландії, Іспанії і багатьох інших.

Читайте також: Дорогі харчі. Чому хліб подорожчає ще більше?

Україна, зокрема, залежить від імпорту морської риби на 85%. Маючі такі водні ресурси чому не можемо забезпечити навіть своє населення морською рибою і морепродуктами?

— За часи Незалежності України наш океанічний флот, який працював на вилов риби в океанах та інших економічних зонах, був повністю знищений. З 230 кораблів, які були в Україні на початку 1990-х, залишилося всього декілька суден. Маючи одне з найбільших водних дзеркал в Європі, ми могли б значно поповнити пропозицію риби. Але хаотична приватизація водних ресурсів, орієнтація на заробляння легких грошей через використання їх для рекреаційних цілей, робить цю мету досить примарною. Потрібно впроваджувати мотиваційну програму для майбутніх виробників — тоді можливо зменшити рибний імпорт.

Велика проблема в Україні - це питання фруктів та овочів. На наш ринок імпортують фруктів, овочів та горіхів на майже 800 мільйонів доларів. Значну частину цієї продукції (за винятком бананів та цитрусової групи, які займають 30% імпорту) можна вирощувати в Україні.

Зараз є наростаюча проблема з молоком та молочними продуктами.

Зернові - флагман України. Чи не занадто багато уваги приділяється цьому сектору? В Європі співвідношення рослинництва і тваринництва — 50 на 50.

— У деяких країнах тваринництво займає 57%. Але сьогодні українським аграріям вигідно виростити пшеницю, соняшник чи кукурудзу і продати врожаї через посередників або агрохолдинги. Якщо подивитися, хто працює на ринку експорту — можна нарахувати всього декілька компаній, які є основними експортерами, які і збирають всі «вершки». Знову впираємось в структуру виробництва. Аграріям невигідно займатися тваринництвом, хто б їх не переконував в економічній доцільності ведення цієї галузі - і це проблема з проблем.

Читайте також: Ринок круп в Україні: чи залишиться гречка фавориткою?

У світі на долю фермерів припадає 98% виробленої продукції, в Україні - всього близько 15%. Є перспектива до зміни цього співвідношення?

— Наша країна не стала фермерською державою через те, що питома вага валової продукції фермерів у загальному валовому виробництві є незначною, а в тваринництві - до 2%. Це не є визначальними показниками. В цілому на долю українських фермерів припадає біля 15% виробництва.

Державна допомога, яка сьогодні виділяється фермерам, чітко направлена на ідентифікацію фермерських господарств і це змушує їх реєструватися. Але в основному українські виробники — це середні та великі сільськогосподарські підприємства і господарства населення.

Що робити з «модою» на масове вирощування тієї чи іншої культури? Виглядає анекдотично: коли стає зрозумілим, що на продукції можна заробити — більшість фермерів кидається її вирощувати, ціни на врожаї суттєво падають — аграрії розчаровані. І так з року в рік.

— Ось приклад цього року: оптова ціна картоплі становила від 3 грн/кг, зараз — 5−6 грн/кг. В минулому році було багато дрібної картоплі, вона залишилися, її вирішили посадити і таким чином збільшили виробництво непотрібне для споживання. В результаті маємо перевиробництво, низьку ціну на продукцію, нарікання фермерів тощо.

Така просвітницька робота не є тиском на виробництво з боку держави. Це баланс, який повинен існувати на рівні держави. Потреби виробництва необхідно розраховувати. В Європі фермери, які перевищують квоту мають або нижчу ціну на продукцію або проблеми зі збутом. Звичайно, це тема для дискусій, але треба відпрацювати модель, яка була б співрозмірною з європейською моделлю: аби працювати в рівних умовах, а не пасти задніх. Наша економіка відстає з точки зору структуризації від інших економік.

Як фермерам уникати зайвих посередників?

— Об'єднуватися в кооперативи і наймати людей більш обізнаних в тонкощах продажів. На жаль, українським фермерам йти зі своєю продукцією до супермаркетів зараз дуже складно і проблематично. Одна з причин — сьогодні розрахунок з українськими аграріями складає 90 днів, це дуже довго. Зараз в Верховній Раді розглядають закон про торгівлю і якщо його приймуть — «рамки» часу оплати за товар будуть обмежені, і тоді фермерам буде простіше працювати з ритейлом. Єдиний реальний шлях для збуту фермерської продукції - оптові ринки сільськогосподарської продукції.

фото: dailylviv.com

Читайте також: Дмитро Ємельченко, KSG Agro: Ми отримали рекордні показники врожайності за останні 10 років

Наскільки політика оптових ринків впливає на стабільність в завтрашньому дні?

— Оптові ринки як працювали, так і працюють. Є тенденція до зростання мереж супермаркетів, але саме оптові ринки дають можливість уникнути великої кількості посередників і мати ціну, яка задовольняє покупця. На ринках є широкий спектр продукції - від нижчого до вищого сегменту, по якості, ціні.

Ринки розвиваються. Створюються максимально сприятливі умови для продавців та покупців. Особливий наголос робиться на продовольчій безпеці та культурі продажів. Наприклад, на ринку «Шувар» є пільга для заїзду: дається скидка у 25% для перебування на ринку — при умові що фермер забезпечує пакування товару, відповідно до євростандартів. Це впливає на якість продукції. Думаю, що в перспективі ринки будуть розвивати свої власні сучасні лабораторії, які матимуть більший спектр досліджень.

Ви бачите зараз системні рішення, які запроваджує влада в агросекторі?

— На жаль, ні. Сировинний напрямок експорту, відсутність мотивації для переробної галузі - про це тільки лінивий не говорить. У нас ніхто не вкладає гроші в переробку. В пресі постійно з’являється інформація про те, що в порту відкрився новий термінал з перевантаження зернових, але не чутно про будівництво підприємств, наприклад, з виробництва круп.

Від епізодичної державної підтримки мало що залежить. Все буде вирішувати система оподаткування, вибудована структура економіки, тобто загальні правила гри для всіх — в тому числі для аграріїв. Якщо вони будуть зрозумілими на п’ять років, то кожен виробник зможе будувати свою виробничу програму.

На жаль, сьогодні ніхто не говорить про розвиток територіальних громад, про те, що необхідно зупиняти перетікання сільського населення до міст. Зараз чимало країн борються за те, щоб люди не залишали села, працювали на землі і не створювали дисбаланс в економіці. В Україні поки що немає програм, які б стимулювали людей залишатися на периферії.

Тому важливо вибудовувати стратегію де всі галузі економіки будуть збалансовані, і не залишатися сировинним придатком для світу. Ми повинні виробляти свою промислову продукцію для забезпечення власних потреб, щоб залишати кошти на території України і відчувати себе насправді незалежними.