Іван Мірошніченко: Ми вибрали менше зло, і так сталось через вимоги МВФ

Чи готові фермери, з якими ви мали можливість поспілкуватись, до запуску ринку землі? Якщо кажуть, що не готові, то по яким причинам?

- По-перше, все, що на сьогоднішній день пов’язане з ринком землі, керується власними та штучно створеними страхами. Ми маємо село, що на межі зубожіння і під патріотичними гаслами «Врятуємо нашу землю!» ми продовжуємо мораторій, який, по суті, і спричинив таку ситуацію. 15 років критикуємо минулий та теперішній стан речей, та продовжуємо мораторій, який до цього призвів і нічого нового не робимо та не пропонуємо. Театр абсурду, не більше.

Питання відкриття ринку землі – це питання управління страхами всіх його учасників, включаючи головних – власників паїв. В цілому, який би ми пласт в структурі агроринку не взяли, єдиної думки стосовно ринку землі немає, але потрібно розуміти, що ми чуємо голосні заяви політиків, експертів, асоціацій, а від реальних власників паїв, українців ніхто не говорить.

Що стосується мого особистого бачення вирішення цієї проблеми, я вважаю, що протягом 2017 року потрібно прийняти одночасно три блоки законопроектів, які дозволять запустити ринок землі, знищити страхи у людей і нададуть рівні можливості та альтернативу вибору  всім учасникам ринку, але реалізацію їх рознести в часі.

Читайте також: Зелений газ: навіщо аграріям відправляти силос в топку

Перший блок законопроектів стосується ринку оренди та орендних відносин – потрібно надати можливість надавати право оренди в заставу, продавати право оренди і захистити це право та оренду в цілому. В ідеалі, держава повинна під ці права оренди, які можуть бути заставлені чи продані, структурувати фінансування викупу землі орендарем у власність при бажанні власника її продати під заставу цієї землі, але вже на ім’я орендаря, фізичної особи з наданням переваги українському власнику. Тобто, якщо я орендую землю на 20 років, і мені хтось з власників-орендодавців  хоче її продати, то держава має надати допомогу в структуруванні фінансування і я, як орендар, піду в банк, віддам власних коштів 20-30% від ціни, поставлю та передам вже свою власність  в заставу під цю землю і буду виплачувати поступово тих 70% надані в кредит. Таким чином ми надаємо рівні можливості, альтернативу вибору та підтримку орендарю та прибираєм частково його страхи.

Чи потрібна власникам землі можливість закладати її під кредит?  

- Саме цього, почасти, і стосується другий блок законопроектів. Я вважаю, що саме щодо власників землі (яких налічуємо 7 млн) держава повинна зіграти свою важливу роль у наді їм можливості побудувати власний сімейний бізнес на своїй землі – ми повинні забезпечити довгострокові дешеві кредити під заставу землі-паю. Повинна бути програма кредитування під заставу землі на створення сімейних ферм за умови, локалізації проектних витрати в Україні, що надасть підтримку іншим сферам економіки. Взяв дешеві кошти, витрать їх в Україні. Закупляти обладнання, сировину, тощо, можна буде лише в українських підприємств. Для контролю цього процесу в нас працюють цілі міністерства та установи, можна використовувати спеціальні проектні рахунки і т.д., це все реально.

Якого роду повинні бути ці проекти? Конкурентоздатні. Запропоновані проекти для власників землі мають бути в сферах з високою доданою вартістю, в сферах, де члени сімейної ферми можуть за рахунок самозайнятості та нішових сегментів, або якості продукту конкурувати. Це можуть бути мінімолочні ферми, кооперативи, тепличні господарства, вирощування ягід та фруктів, садівництво, в жодному разі не вирощування кукурудзи чи соняшнику, конкуруючи з великими господарствами, оскільки буде важко конкурувати та бути ефективними. Надаючи людям кредити, проекти та підтримку, ми прибираєм частково їхні страхи, та надаєм їм альтернативу продажу землі та співвідносні умови з іншими учасниками ринку.

Хто, на вашу думку, має мати можливість купувати землю?

- Я вважаю, що ми повинні визначати термін в три роки для остаточного запуску ринку землі. Третій блок законів має чітко визначити умови відкриття ринку, термін, хто може купувати землю, фізичні чи юридичні особи, виключно українці чи можливо через якийсь час дати доступ іноземцям, чи будуть обмеження в кількості землі в одних руках. Ми не можемо просто взяти і адаптувати досвід, наприклад, Польщі, в нас свої реалії. У нас свій шлях виходу з того абсурду, в якому ми опинились.

На мою думку, купляти землю повинні фізособи, обмеження повинні бути, але не маленькими, це мають бути тисячні цифри. Також, перші 10 років має бути мораторій, або ж надзвичайно високий податок на перепродаж землі, тобто купив – працюй на ній.

Що стосується іноземців, я б дозволив їм купляти землі через років 10-15, тому що через 10 років український власник зміцніє і зрозуміє, що українська земля значно дешевша від такої ж, наприклад, у Франції. Чому? Бо там є ліквідність, вільний доступ капіталів та учасників, тому і вища ціна! Але, перші 5-7 років громадяни України мають право купувати с/г землі, а потім можна і пустити фізосіб іноземців. Проте, має бути чітке обмеження, якщо іноземець захоче перепродати землю, то перевага купівлі має бути на боці громадянина України. Можливо, потрібно встановити інші запобіжники: мінімальну ціну, не допуск монопольного становища т. ін.. Все це має бути обговорено та прийняті рішення.

Ми маємо відпрацювати всі механізми і прийняти одночасно всі три блоки законів, де має бути чітко прописано, коли і який закон або блок вступає в дію, що, наприклад, започаткувати ринок 1 січня 2020 або 2022 року.

Читайте також: Регіональний директор компанії Malteurop: Часи, коли фермери не виконували контракти, поступово проходять

Але наразі, системної дискусії з урядом ми не маємо. Кабмін готує свій законопроект, ми в комітеті намагаємось знайти спільний концепт, але спільного майданчику для дискусії, де б ми могли все обговорити і вийти з конкретними рішеннями, на жаль, ми не маємо.

Cіяти дорожче

Чи бачити ви відмінності між посівною у цьому році та у минулому?

- Говорити за всіх разом не можна, тому що є аграрії, які ефективні і зараз, проводять модернізації та продовжують свій розвиток. Є інші, які знаходяться повністю в тіні, або економічно занепадають. Наразі, 20-25% землі знаходиться в тіні і аграрії не платять ніяких податків, ні аренди, ні фіксований, ні податки на зарплати т.д., відповідно затрати на виробництво менші і вони також мають прибуток. Проте, є товаровиробники, які в умовах низьких цін неефективні і при цьому мають велике кредитне навантаження, вони практично тонуть. Тобто картина серед товаровиробників, незалежно від розміру, досить різна.

Ситуація різниться по всіх сегментах, але якщо взяти загальнонаціональний рівень, то, однозначно, ситуація та стан справ  важче і складніше ніж в минулому році.

Чому?

- По-перше, ми маємо низькі світові ціни вже четвертий рік поспіль, ми повністю вбили фінансову систему в Україні - в держави немає грошей, і зовнішніх інвестицій також немає. Тобто за теперішніх умов виживає найефективніший, або той хто повністю працює «в тіні».

Окремо хотілось би зачепити ситуацію з добривами – це просто ніж в спину для аграрія. Реальний монополіст «Osthem» не поставив по передоплаті добрива на суму 3,5-4 млрд грн. Це удар не лише по якості продукції, а й по фінансовому стану аграрія, по врожайності товаровиробника. Найцікавіше те, що ця історія зовсім не нова, а монополіст до цих пір не несе ніякої відповідальності. Уже протягом 7-8 років монополіст з кожним роком сезонно підвищує ціну на добрива, і це коштує ринку та товаровиробнику, приблизно, $200-300 млн на рік.

Якщо говорити про імпорт техніки, то він відбувався на середньому рівні. Якщо минулого року ми спостерігали певну активізацію, то цьогоріч цифри пішли на спад все по тим же причинам – у виробників немає коштів, банки не фінансують кредитні ліміти: або нуль, або знижені, державних програм немає.

З точки зору насіння, то частина компаній, як і очікувалось, почала виробляти насіння в Україні (Піонер, Монсанто), тому й імпорт був менший порівняно з минулим роком.

Тобто посівна відбудеться це однозначно, все буде засіяно, питання в іншому – який урожай отримаємо, та яка прибутковість очікує товаровиробників?

На вашу думку, як урядові було б краще вчинити у ситуації з антидемпінговими митами на російські добрива? Чи варто знімати такі обмеження? Можливо, є інший шлях вирішення проблеми із забезпечення аграріїв добривами?

- Знову ж таки, цій проблемі уже 6-8 років, необхідно було діяти давно. Найперше, що потрібно - це лібералізувати доступ до українського ринку та дозволити безмитний  імпорт до того моменту, коли не позбудемось монополії. Як тільки ми позбудемось монополіста, от тоді ми можемо говорити про захист внутрішнього ринку та вітчизняного виробника.

Другий момент – терміново потрібно вирішити питання з монопольним положенням групи Фірташа: або мати зовнішній контроль над управлінням і обмежити норму прибутку, або прибрати таку монополію з ринку – дати 1-1,5 роки на продаж частини бізнесу.

Читайте також: Заморожений цвіт: як вплине негода на врожай українських фруктів

Наразі, ми вже пропустили цей момент, посівна вже в розпалі, тому найголовніше – це змінити ситуацію до осені. Маємо в запасі 2-3 місяці. 

Уряд селу

За вашими спостереженнями, чи можна уже говорити про те, який ефект для села дали урядові ініціативи з підвищення рівня мінімальної зарплати?

- Вплив мінімальний, і це було зрозуміло ще до введення даних ініціатив. В рослинництві сама структура сільськогосподарського виробництва побудована так, що мінімізує залучення людської праці задля підвищення ефективності виробництва. Також, майже у всіх сферах існує «голод» професійних кадрів. Тож на наявних працівниках підвищення мінімальної зарплатні не відобразилось, оскільки всі «якісні» спеціалісти отримують високу заробітну плату.

Сьогодні величезна проблема – знайти навіть звичайного механізатора, не кажучи про агронома чи інженера. Хороший комбайнер, тракторист чи механізатор, який управляє агрегатом вартістю в півмільйона доларів, і раніше, і тепер «в чорну» чи «в білу» отримує приблизно 400-500 доларів на місяць, а в пік сезону ця сума вдвічі більша.

В тваринництві також ефект мінімальний, оскільки воно знаходиться в спаді. Це капіталомістка сфера і в силу низки чинників, які призвели до згортання повномасштабних інвестицій та наявності майже всіх видів та типів ризику, відповідно і додаткової зайнятості населення також немає. Тож всі, хто мав отримати зарплату 3200 грн, давно її має. Якщо когось і дійсно це зачепило, то лише держслужбовців. В державній сфері є від цього ефект, та при збільшенні мінімальної зарплати збільшились податки до пенсійного фондів та інших виплат. Значний ефект був отриманий, коли ми зменшили податок ЕСВ на фонд заробітної плати в 2015 та 2016 році. Від цього кроку сумарні виплати та надходження в бюджет були збільшені. Але потрібно зауважити, що велику роль відіграють реалізовані законодавчі ініціативи щодо ставки єдиного соціального внеску. Якби ми рухалися шляхом лібералізації податків та зниження ставок податків, ми б досягли значно більшого.

Чи варто відкоригувати систему соціального захисту на селі?

- Там взагалі катастрофа! І не чекайте дива – його не станеться, якщо не закладати реальні механізми з фінансовою підтримкою. Ситуацію можна виправити лише декількома шляхами реалізуючи їх поступово або в комбінації. Найперший варіант – це держава має направити туди фінансові ресурси. В ситуації, коли зовнішні інвестиції мінімальні, продовжується світова криза, ризики зашкалюють, внутрішні фінансовий та банківський сектор зруйновані, люди винесли гроші із збанкрутілої фінансової системи, ми можемо розраховувати виключно на самих себе. Державна політика, має бути спрямована на підтримку внутрішнього попиту та розвитку економіки за рахунок власних ресурсів та інструментів. Дану політику слід проводити в сферах оборонної промисловості (будувати танки, БТР, літаки, кораблі, ракети і т.д.), будівництва доріг та інфраструктури, заміни та оновлення інфраструктури ЖКГ, енергозбереження. По суті, ми маємо провести пов’язану та локалізовану емісію на реалізацію інфраструктурних проектів, витрачати кошти виключно в Україні, підтримуючи національного виробника, при цьому заробітна плата в структурі витрат повинна займати не більше 18-20%, тоді ми не підірвемо інфляцію і не спровокуємо девальвацію гривні. Але всі ми розуміємо, що найближчим часом цього не станеться. Необхідні національні програми по інфраструктурним проектам (житло, дороги, комунікації), адже, наприклад, 60% водних, теплових, газових комунікацій  і електромереж в сільській місцевості застаріли і потребують ремонту, то чому б не залучити українського виробника і не вирішити цю проблему без підриву валютного курсу?

Читайте також: Створити ринок: як Естонія створювала ринок землі після розпаду СРСР

Насправді, таку модель використовували і післявоєнна Німеччина, і сучасний Китай, але, на жаль, уряд слухає виключно Міжнародний валютний фонд, який, на мою думку та при всій повазі до наших партнерів, останніх два роки несправедливо відноситься до фінансової та економічної політики України, чим лише погіршує стан справ. Політика 2014-2015 років, яка була спрямована на збалансування державних фінансів, макроекономічну стабілізацію, була цілком вірна, але політика останніх років, коли стратегічна країна, воююча країна, яка знаходиться у війні та глибокій економічній кризі, при дефіциті зовнішніх та внутрішніх інвестицій, все на що може розраховувати – це 1,5-2 млрд доларів на рік в рамках пакету макроекономічної допомоги, при цьому ці кошти надходять з запізненням та йдуть в золотовалютні резерви, а не в економіку, то вважаю такий підхід не справедливим та неадекватним існуючим реаліям. Ми всі поважаємо допомогу наших партнерів, але, вважаю те, що ми робили 3-4 роки тому (збалансування бюджету, витратної частини) було необхідним, але те, що ми робимо останні роки (обезкровили економіку і зв’язали своїми рішеннями зовнішнє управління) не дає уряду можливості реалізувати проекти, що будуть направлені на підтримку внутрішнього попиту.

А яким може бути другий варіант?

- Це допомога бізнесу. Не важливо, дрібний фермер чи великий агрохолдинг, все залежить від відповідальності того, хто працює на цій місцевості.

Я не прихильних введення нових податків, але, можливо, потрібно було б ввести таку норму, особливо що стосується децентралізації, як соціальна угода. Наприклад, щоб той, хто орендує і користується землею, підписував певні соціальні угоди з сільрадою і виконував їх, стаючи публічними і прозорими.

Критикувати можна довго, але потрібно і щось запропонувати, тому можна чітко сформулювати чотири основні механізми:

1. Національні програми, які б мали відношення до села
2. Соціальні зобов’язання бізнесу перед населенням
3. Пряма передача податків та доходів на місця. Ми знаходимось на завершальній стадій щодо передачі земель державної власності до об’єднаних громад, закон має бути проголосований у другому читанні. Це податки та надходження.
4. Створення малих сімейних фермерських господарств, на основі надання фінансової підтримки їх розвитку, які б почали отримувати прибуток і більше перейматись проблемами своєї місцевості (Закон вже прийнятий, треба його наповнити програмами та економічною та соціальною суттю).

В ідеалі, потрібно інтегрувати всі ці підходи і вже за 2-3 роки ми зможемо побачити результат.

Чи говорять агровиробники хоча б про якісь наслідки зміни системи держпідтримки аграріїв? Якщо так, то про які?

- Система неефективна, це однозначно. Ми просто вибрали менше зло, і так сталось через вимоги МВФ. Я неодноразово підкреслював, що ми вдячні їм за підтримку і рекомендації, які ми виконували неухильно. Проте останні два роки ми діємо абсолютно неправильно. Вимоги МВФ несправедливі і в результаті привели до того, що дисбалансували ту мінімальну підтримку, яка непогано працювала через спецрежим ПДВ та інші програми.

Добре, що загальна сума держпідтримки АПК становить 5,7 млрд, але якщо їх дійсно будуть платити. Зараз же ми маємо ситуацію, коли ціла галузь не отримує коштів вже третій місяць тому, що бюрократія та державна машина неефективні, то треба затвердити реєстри та заявки, не працює он-лайн реєстр і т.д.. В наш час такі питання мають вирішуватись за день, а ми затягуємо це на місяці.

Чи є успішною реформа децентралізації у її нинішньому вигляді? Що потрібно для її успішного завершення? Можливо, для України варто застосувати іншу модель адміністративної реформи?

- Уже ми бачимо, що доходи місцевих бюджетів збільшилися, також основне фінансове навантаження частково пішло на місця. Існують певні труднощі, але це правильне рішення. Зараз ми на шляху до того, щоб передати землі в підпорядкування, власність та розпорядження місцевих органів (законопроект №4355) і це також буде великий прорив. З фінансово-бюджетної точки зору, ми йдемо правильним шляхом. Але є і негативний момент таких реформ – буквально кожного дня ми чуємо про сотні закритих шкіл, вимираючі села, закриття лікарень. Проте, потрібно продовжувати, йти до кінця, виправляти помилки, але це потрібно робити швидко. Треба «кровотечі» припиняти швидко, а ми місяцями приймаємо прості рішення. Потрібно надавати більше повноважень, але з відповідальністю міністрам, міністерствам та відомствам. В сучасному світі та швидкості у нас немає розкоші марнувати час, бо за цим стоять долі людей, економіка держави та країна. Не можна повертатись назад. Зараз у нас неефективний державний апарат, профільні відомства обмежені у повноваженнях, багато рішень приймаються на рівні Кабміну. В наших умовах потрібно передати і повноваження, і відповідальність. Все, що не стосується продажу держмайна може вирішувати міністерство та профільні відомства.

Які б ви могли назвати важливі для аграрної галузі законопроекти, розроблені вашим або іншими комітетами ВР, які досі не ухвалив парламент? Як ви вважаєте, чому так сталося? І що потрібно зробити, аби прискорити прийняття необхідних для АПК законопроектів?

- Комітет розглянув більше 240 законопроектів, а проголосовано в залі декілька десятків. Неефективність є і в роботі парламенту. Втрачаємо багато часу на популізм, виступи-мантри та неважливі законопроекти. Пріоритети мають бути змінені.

Перш за все, найважливіші закони – це закони пов’язані з започаткуванням ринку землі та підтримкою українського власника, створення малого та сімейного фермерства. Ми вже говорили на цю тему.

Потім №4355 (щодо розширення повноважень місцевих органів влади з управління земельними ресурсами та посилення держконтролю за використанням і охороною земель). Також, чекаємо законопроект по ринку землі.

Необхідно пропрацювати законопроект, що стосується дотацій. Беззаперечний плюс – це те, що вже закладена ця п’ятирічна програма, але вже майже півроку пройшло, а виплат немає. Потрібно допрацювати, аби на наступний рік ми не мали такої ж ситуації. В останній момент внесли обмеження, що з наступного року дотацію будуть отримувати лише ті компанії, що мають менше 150 млн валової виручки. Особисто я, проти, адже це може призвести до дроблення. Це не рівні умови. Я проти. Або всі отримають, або ніхто. Акцент в обмеженій підтримці треба давати на галузі, які не мають значної експортної виручки і повернення ПДВ та малим і сімейним фермерським господарствам. Дерегуляцію потрібно продовжувати. Зараз ми повністю зупинились в цьому питанні. Ми чудово почали в 2014-2015 рр., ліквідували біля 40 дозвільних документів, зекономили товаровиробнику близько 3 млрд гривень на ціні бюрократії, потрібно рухатись далі. Потрібно також навести порядок в структуруванні функцій повноважень Держпродспоживслужби.

Читайте також: Примарні мита: чи збільшив МЕРТ вартість російських добрив?

На жаль, за два роки роботи комітет розглянув 240 законопроектів, у ВР на голосування внесли більше 130, а прийняли приблизно 20. Ось вам і коефіцієнт корисної дії. Дуже мало хто приносить гарні свіжі ідеї, більшість займається самопіаром. 

Марина Ходорова

фото: “ОБ’ЄДНАННЯ “САМОПОМІЧ”