Голова «Укрхлібпрому»: Понад 2 млн тонн хлібу в Україні виробляється у «тіні»

У червні цього року було відмінено держрегулювання цін на хліб та борошно. Наскільки, на вашу думку, це змінило ситуацію у хлібопекарській галузі? Чи стало краще?

- Державне регулювання цін протягом багатьох років значно підкосило нашу галузь. Якщо на початку 90-років це було виправданим кроком і мало об`єктивне підгрунтя через  страшну інфляцію, то зараз, через четверть століття, це виглядало, як мінімум, дивно. Останні років десять держрегулювання просто віджило себе, воно перейшло із економічної площини у політичну, коли перед вирборами потрібно утримати електорат. Зрозуміло, що ціна на хліб має коригуватися відповідно доходів населення.  Натомість у Києві, де доходи є найвищими, була штучно створена найнижча ціна на хліб, а в умовно депресивних регіонах на Закарпатті та Волині, де майже не залишилось промислових хлібзаводів, ціна була майже у 1,5 рази більше.

На мою думку,  відміна держрегулюваня суттєво не змінить ситуацію у хлібопекарській галузі. Низка гравців уже навчилися жити із цим, обходити заборони та виробляти хліб у жорстких рамках ціни. Проте від цього споживач не вийграв, традиційні сорти, які були розроблені спеціальними лабораторіями інститутів і були збалансованими за своїм складом, значно змінилися. Хлібопекарі повинні були змінювати рецептури не у кращу сторону, аби вкластись у ціну.

Чи прогнозуєте ви у подальшому збільшення ціни на хліб у зв`язку з відміною держрегулювання?

- Різкого збільшення цін не відбулося і я його не прогнозую. Ціни сьогодні знаходяться на рівні індексу інфляції, який по країні складає 12%. Загальний індекс споживчих цін у поточному році підвищився на 14%. Обмежувальним фактором є, по-перше, матеріальне становище людей, а вони не готові платити більше, по-друге, попит на продукт. Сьогодні ми спостерігаємо, що молодь почала менше вживати хлібобулочних виробів та й кількість населення стрімко зменшується.

Скільки хлібу, за вашими даними, виробляється в Україні? Яка структура споживання?

- За статистичними даними, в Україні за минулий рік було вироблено 1 млн 120 тис. тонн печеного хліба. При  середній нормі на працездатну людину 277 грамів  це 101 кілограм на людину на рік, тобто реально в  Україні виробляють близько 3,5 млн тонн хліба на рік. Приміром, у Великобританії 37 кілограмів, а у середньому по ЄС – 55 кілограм на  одну особу. Структура виробництва хліба та хлібобулочних виробів за останні роки принципових змін не зазнала. Левова частка виробництва (52%) – це хліб пшеничний; на хліб житній та хліб із пшеничного і житнього борошна припадає 33%; на вироби булочні, до яких до речі належить батон і багет, припадає 24% від усього виробництва хліба нетривалого зберігання.

Читайте також: Олег Нів’євський: Прямі дотації агропідприємствам – це шлях в нікуди

Ви неодноразово заявляли про так званий тіньовий сегмент виробництва хлібобулочних виробів.  Розкажіть, наскільки сильним є його вплив на галузь?

- Понад 2 млн тонн хліба виробляється в Україні «в тіні» і офіційно не враховано. Тіньовий сегмент – це ті приватні підприємці, які працюють на єдиному податку і далеко не завжди дотримуються стандартів та правил. Я не проти приватного бізнесу, це нормальний процес, конкурентне середовище. Проте йдеться про здоров’я та безпеку людей, повинні бути створені єдині правила для всіх, щоб люди були із профільною освітою, було спеціалізоване обладнання, відповідні гігієнічні норми, і найголовніше  – встановлений  відповідний технологічний контроль хлібопекарського виробництва. Тоді ми зможемо краще розуміти ринок і цивілізовано працювати на ньому.

На вашу думку, якою має бути справедлива ціна хлібу в Україні?

- Все залежить від того, коли в Україні буде справедлива  зарплатня. Дивіться  – у Європі ціна на хліб у середньому 3-4 євро. При цьому витрати на зерно, енергоносії однакові, меншими є зарплати працівникам, і завдяки цьому підприємці в Україні тримаються. Середня ціна кілограму хлібу на сьогодні 12 грн, або 0,45 центів. Тобто ціна нашого хліба в 10 разів поступається європейській і ми вимушені її утримувати, оскільки це продукт соціальний. Це відображається і розвитку галузі, і  на технічному оснащенні.

Назвіть трійку провідних гравців хлібопекарської галузі?

- Це ТОВ ХК «Хлібні інвестиції», ТМ «Формула смаку», ПрАТ«Львівський хлібпром». Непогано показує себе Хлібопекарська корпорація «Кулінічі», вони працюють на регіональному рівні, нещодавно побудували завод у Києві.

Читайте також: Варять кашу: ринок круп у схемах

Про якість хліба та експортний потенціал

Більшість пересічних споживачів помічають, що останні роки якість українського хлібу постійно падає. Прокоментуйте будь ласка, у чому ж проблема, окрім держрегулювання?

- Найбільша проблема в тому, що робота зернотрейдерів, борошномелів та виробників хліба ще до недавна не була систематизованою та узгодженою, і лише зараз ми почали виступати із спільними інтересами. Пригадую, 1998 році був створений ДАК «Хліб України», який отримав державне замовлення від зернотрейдерів, тоді було створено перше ДСТУ. Його широко обговорювали, і коли ми порівнювали його із радянським  ГОСТом, ми вже бачили, що отримуємо зменшення якісних показників хлібу, хлібопекарі виступали проти цього стандарту, а борошномели мовчали. У ДСТУ були враховані деякі наші пропозиції хлібопекарів, проте узгодженої позиції  так і не було. По суті, хлібопекарі і зараз хоч і відносяться до Мінагропроду, проте безпосередньо ми із виробниками зернових не працюємо. Саме борошномели беруть зерно і вони мають спільно із нами мають бути зацікавлені у якісній сировині, у виробництві якісного продукту, думати над внутрішнім ринком.

Зараз усе орієнтовано на експорт, а мені не зрозуміло, чому ми маємо поставляти на експорт краще, а собі залишати гірше? За останні 12 років ми 4-5 разів вносили зміни у ДСТУ на пшеницю, постійно знижуючи якісні показники аби догодити зернотрейдерам. Таким чином по клейковині ми опустилися з 28 до 23. Це означає, що приміром нашої давньої візитівки «української паляниці» наші діти уже куштувати не зможуть, тому що просто не існує на ринку такого борошна з клейковиною 30-35%.

Тобто, ви заперечуєте порушення технологій з боку самих же хлібопекарів?

- Можливо, у цьому є і наші провина.  Хліб швидше черствіє, деякі виробники переходять на прискорені технології. Проте левова частка походить саме від сировини, яку ми вимушені використовувати. Якщо ми вхідна сировина не найкращої якості, то отримувати з неї хороший хліб  – це нонсенс.

Згідно із євроінтеграційним законодавством, незабаром усі підприємства харчової промисловості мають запровадити у себе стандарти HACCP та ISO. Яка кількість підприємств хлібопекарської промисловості на сьогодні уже запровадила їх?

- На жаль, не більше 20% хлібопекарських підприємств в Україні наразі відповідають цим стандартам. Чому так мало? В першу чергу, переходять на HACCP підприємства, які мають експортний потенціал, тобто мотивовані робити це швидше.  Донедавна наші підприємства ледь зводили кінці з кінцями, робили все, аби не зупинити підприємства. Зараз ми  сподіваємось, що це процес активізується. Нашою продукцією активно цікавляться покупці за кордоном.

Тож українська хлібопекарська продукція має експортний потенціал?

- Безумовно так. У першу чергу, це продукти довготривалого зберігання – пряники, сушки, сухарі здобні, солодка та солона соломка 'тощо. В першу чергу така продукція користується у країнах з великою кількістю української діаспори – у Німеччині, Польщі, США, Канаді. У  нас є підприємства які експортують  продукцію у 15 і більше країн світу. 

Сьогодні, коли імпорт з Росії заблокований, наші підприємства мають більшу конкурентну перевагу. Проте хліб, за яким так сумують наші колишні співвітчизники, ми не можемо туди відправляти через короткий строк реалізації і довгі митні процедури.  Ми  могли б експортувати житні сорти хліба, як це роблять білоруси, адже у нього строк реалізації тиждень. Проте через проблеми із сировиною ми навіть внутрішній ринок не можемо наповнити.  Раніше Україна вважалась житницею Європи, а сьогодні цього зерна замало. Минулого року Україна почала навіть купувати жито у сусідньої  Білорусі, аби заповнити його нестачу.  Це все ланки одного ланцюга – неузгодженості дій між виробниками зерна та хлібопекарнями. І лише на цьому Україна втрачає  мільйони доларів від експорту. Хліб та хлібобулочні вироби – це  продукти із доданою вартістю. Продавати зерно може кожен, а от виробити гарний продукт, який буде  користуватися попитом – це наша мета.

Читайте також: Бій за землю, або коли твоє поле хоче кум прокурора

Ми втомилися доводити у Мінагрополітики необхідність стимулювання аграріїв до виробництва певних, необхідних промисловості продуктів – гречки, вівса, жита, твердих сортів пшениці для макаронів тощо. Це та продукція, на яку чекають і українці і іноземці, ми можемо робити гарні продукти і продавати їх. Пшениця і кукурудза це добре, проте далеко не межа. Нам постійно обіцяють виділяти кошти на підтримку товаровиробників зерна, натомість, перерозподіляють її на підтримку птахівництва.

Яких технологій не вистачає хлібопекарській галузі аби бути більш конкурентною порівняно із тими ж європейцями?

- У нас є грамотні спеціалісти та обладнання. Проте  в  Україні не роблять борошняних сумішей для виробництва круасанів, спеціальних видів випічки. В умовах млина робити борошно із добавками значно простіше. В Європі це давно поширена практика, а ми вимушені змішувати декілька видів борошна із добавками безпосередньо на підприємствах або за допомогою мінімальної механізації або вручну, в результаті цього партії виходять нерівномірним. Велике майбутнє за технологіями замороженої хлібопекарської продукції, що дає можливість довезти її до споживача у максимально свіжому вигляді. Такі технології потребують значних інвестицій, проте достатньо інтенсивно впроваджуються в Україні.