Чому гальмує українське сільське господарство?

Якщо  у 2013 році обсяги сільгоспвиробництва збільшилися на 13,6%, то за результатами 2015 року впали майже на 5%. І, найгірше, ця негативна тенденція буде продовжуватися.  Причин тут декілька. По-перше, це війна санкцій, і не скільки між Україною та Росією. У європейських країнах в зв’язку з російським продовольчим ембарго спостерігається перевиробництво в окремих аграрних секторах. На фоні Асоціації з ЄС відповідна сільгосппродукція заполонить  український ринок, а ось квотні обмеження та вимоги по стандартах не дадуть українським виробникам у потрібних їм масштабах реалізувати своє зерно, м’ясо, яйце та молочну продукції на території Європейського Союзу. В той же час відносно дешевий європейський сільськогосподарський товар, рясно задобрений чималими дотаціями, поступово зробить неконкурентоздатним вітчизняного аграрія на його власному ринку.

По-друге, світова кон'юнктура тільки з першого погляду прихильна до  українських сільгоспвиробників.  Насправді, на ринках Китаю, Індії, Близького Сходу та Північної Африки будуть грати досить потужні гравці з Аргентини, США, Європи та тієї ж Росії. Тим більше, що підтримка  своїх аграріїв там  введена  в один з пріоритетів державної політики. У нас, нажаль, навпаки. Складається стійке відчуття, що міністерство аграрної політики в першу чергу стурбовано приватизацією державних сільськогосподарських компаній та створенням сприятливих умов на території України для потужних аграрно-промислових холдингів, в тому числі і для транснаціональних корпорацій. Що стосується лобіювання інтересів усіх вітчизняних сільгоспвиробників на зовнішніх ринках збуту, то воно (за інформацією самого ж міністерства) зведено до «запровадження консультацій в режимі реального часу щодо умов доступу товарів до закордонних ринків у співпраці з донорськими організаціями та організаціями товаровиробників» та підписання Протоколу про наміри щодо Двостороннього проекту співробітництва  «Надання консультацій Україні з аграрної торгівлі в рамках поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) між ЄС та Україною» з Федеральним міністерством продовольства і сільського господарства Німеччини  [п. 234., Інформація Міністерства аграрної політики та продовольства України про стан виконання плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та  Стратегії сталого розвитку “Україна—2020” у 2015 році (на 30. 12. 2015 року)].

Окремо стоїть питання щодо позиції МінАПК в прийнятті сумнозвісних поправок до Податкового кодексу 24 грудня 2015 року. Міністр, державник, який призваний обійматися інтересами вітчизняного сільського господарства повинен бути на боці українських аграріїв, а не тих, хто знищує їх.  

По-третє, фінансово-кредитна сфера України знаходиться у досить скрутному стані, тому казати про доступність обігових коштів для аграріїв середнього та малого рівня не можна. Додайте до цього підвищення податкового тягаря, великі ціни на паливо, техніку, насіння, добрива та засоби захисту і можна зрозуміти, чому загальмувала і буде надалі гальмувати одна з перспективніших галузей національної економіки.

Виникає питання: що робити? Виходячи з досвіду української практики – відповідь одна: вітчизняним сільгоспвиробникам потрібно згуртуватися в одну потужну силу, яка буде спроможна не тільки захищати інтереси аграрного сектору, а й безпосередньо брати участь у формуванні та реалізації економічних та соціальних стратегій розвитку країни. І не так важливо як ця сила буде називатися, - асоціація, рада, союз чи спілка.  Головне, щоб вона володіла реальним впливом на економічну та соціальну ситуацію в країні, щоб до її думки уважно прислуховувалися, як уряд, так й парламент. І у нас, у українських аграріїв, є всі умови для створення такої організації. Краще підтвердження – масштабні акції протесту, які провели сільгоспвиробники  в останні дні грудня минулого року.