Який уряд потрібен сільгоспвиробнику?

Опублікована статистика щодо вітчизняного сільськогосподарського  виробництва за 2015 рік просто пригнічує.  За рік поголів’я корів знизилося на 4,0%, свиней зменшилося  на 3,5%, птиці – на 1,6%. Виробництво м’яса (у живій вазі) просіло на 1,4%, молока - на 4,0%, яйця – на 14,3%. Не краща ситуація і у рослинництві.  Якщо на 2015 рік площа посіву озимих культур по Україні під урожай 2015 року дорівнювалася 8,97 млн. га, то на 2016 рік ця цифра склала 7,81 млн. га. Падіння на 12,9%. Взагалі ж індекс обсягу сільськогосподарського виробництва у 2015р. порівняно з 2014р. становив 95,2%.

Дивлячись на ці цифри, виникає цілком природне питання: «Навіщо нам уряд, який знищує власного сільгоспвиробника, який спотворює найкращу галузь національної економіки?». Адже ніяких об’єктивних умов для зниження сільськогосподарського виробництва нема. Попит на українське зерно, м`ясо, цукор, олію, як на зовнішніх, так і й на внутрішніх ринках суттєво не зменшується. Але безграмотна політика уряду робить вітчизняне виробництво продовольчих товарів не рентабельним та не конкурентоздатними. Якщо найближчим часом не змінити уряд, то в аграрному секторі надовго запанує системна криза.   

Вирівняти ситуацію, яка зараз склалась в сільському господарстві можливо лише рішучими та кардинальними діями. По-перше, потрібно знизити фіскальний тиск на українського аграрія. В країнах ЄС фермер отримує чималі державні дотації на виробництво сільгосппродукції (від 300 до 400 евро з розрахунку на 1 га). Майже третина річного бюджету Європейського Союзу іде на субсидії агросектору. В цих умовах український сільгоспвиробник може бути конкурентоспроможним лише при суттєвої  підтримці власної держави. Зрозуміло, що на європейський рівень дотацій український аграрій не може розраховувати, але приведення податків та інших фіскальних зборів до рівня 2014 року зробить вітчизняну сільгосппродукцію жаданою на багатьох ринках збуту.

По-друге, треба зменшити кредитну ставку для сільгоспвиробників, особливо для малого та середнього рівня. Кредитна ставка у 26-30% річних значно збільшує собівартість виробництва, робить його не рентабельним. Безперечно, українські банки зараз не в змозі забезпечити вітчизняному фермеру кредит на рівні 7-9% річних у національній валюті. Для цього потрібна цільова фінансово-кредитна програма уряду, коли держава  цілеспрямовано субсидує процентні ставки для аграріїв.  

По-третє, нам потрібно кардинально змінити систему підбору кадрів державного рівня. Сьогодні формування всіх щаблів виконавчої влади відбувається не за професійно-вольовими якостями тієї чи іншої особи. Сьогодні посадовець державного або місцевого рівня, частіше за все, призначається за ознакою наближеності до відповідних кіл (політичних або фінансово-промислових). Така кадрова політика приводить до того, що  на провідні позиції в міністерствах та комітетах приходять люди, яким, в кращому випадку, потрібен чималий час щоб розібратися у справах. Але наша країна в умовах системної кризи та військового конфлікту не може собі дозволити чекати, поки міністр, заступник міністру, голова департаменту півроку буде входить у справу, півроку буде «звалювати» на попередників та рік обіцяти розробити та прийняти антикризову програму. Нам, в тому числі, й українському аграрному сектору, потрібні керманичі, які ще до свого призначення добре знають поточний стан відповідної галузі,  у яких є великий досвід управління в цій сфері діяльності, які мають готовий сценарій дій, бачать чіткі орієнтири правильного руху та цілеспрямовано йдуть до поставленої мети.  Вольова, компетентна людина, яка наділена владними повноваженнями спроможна вже за три місяця помітно змінити ситуацію у своєї зоні відповідальності. Вона здатна зробити той поштовх, який зрушить галузь в позитивному напрямі.   

В той же час якість роботи того чи іншого керманича  потрібно оцінювати за зрозумілими всім показниками. Наприклад, ефективність роботи міністра аграрної політики можна визначати за двома головними покажчиками: ростом обсягу національного сільськогосподарського виробництва та розширенням ринку збуту українських сільськогосподарських товарів. Якщо чиновник не спроможний забезпечити зростання по цім пунктам, то його потрібно запросити на «вихід» з відповідними висновками. Оскільки галузевий міністр повинен бути найкращім експертом  в своєї області, який не тільки точно знає, що потрібно робити, щоб його  галузь квітнула, а й діє так, щоб в його зоні відповідальності не було навіть натяку на кризу.