Олена Ковтун: Рівень підготовки агрофахівців не співпадає з вимогами сучасного агробізнесу

Україна - країна аграрна, проте аграрні спеціальності довгий час були поза модними трендами. Чи змінилося сьогодні ставлення молоді до агроосвіти?

- Хто йде вчитись в аграрні ВНЗ, технікуми, коледжі? Переважно це представники сільської молоді. І важливо розуміти, де вони будуть після закінчення освіти. А це питання розвитку інфраструктури сільської місцевості, яку треба розвивати, щоб сьогоднішній випускник хотів їхати в село після отримання диплому.

Втім, поступово частка тих студентів, хто обирає аграрний ВНЗ, бажаючи потім працювати в сільському господарстві, збільшується. Агенцією «Agrisurvey» Українського клубу аграрного бізнесу в рамках дослідження «Ринок праці в аграрному секторі України» було проведено опитування у 2012 та 2014 рр. серед випускників аграрних ВНЗ і частка тих, хто назвав основною причиною при обранні аграрного ВНЗ «бажання працювати в сільському господарстві» зросла з 11% до 41%. Цікавим є те, що вплив батьків на вибір абітурієнтом свого майбутнього фаху знизився з 70% до 40%, але все таки є суттєвим. Не можна не зазначити, що при цьому переважна більшість опитаних (понад 70%) після закінчення вишу, хотіли б залишитись працювати в сільському господарстві та жити у місті. В той же час згадаймо статистику 2014 року – основними експортними товарами (понад 50% експортної продукції) Києва у 2014 році були зерно та соняшникова олія. Чому це так? Ми всі знаємо відповідь, тому й не треба дивуватись факту, що випускники аграрних ВНЗ після закінчення університету хочуть працювати в місті. Згідно вищезгаданого опитування майже половина студентів готові працювати певний період в селі, за умови, що потім будуть переведені до головного офісу в місті.

Зустрічаючись з випускниками, які закінчили університет 5-10 років назад і працюють за фахом, дізнаємося про те, що вони дуже жалкують, що на деяких заняттях були не досить активними і відносились до них не зовсім відповідально, коментуючи «навіщо воно нам треба…». Нині такі випускники досягли певних топових позицій в аграрному бізнесі, бачать в ньому багато перспектив і розуміють користь тих знань. Коли ж випускників інших ВНЗ «занесло» в аграрну галузь, їм часто не вистачає певних фундаментальних та інноваційних знань в аграрному секторі. Втім, вони можуть іти на програми другої вищої освіти, а також програми, що пропонує, наприклад, Український клуб аграрного бізнесу в рамках проекту «АгроШкола УКАБ», де 90% запрошених лекторів – виробничники, практикуючі викладачі, представники провідних аграрних компаній, успішні фермери, ресурсних компаній тощо.

Нагальною необхідністю зараз є організація зустрічі нинішніх студентів та представників сучасного аграрного бізнесу. Робити це варто не «на виході», тобто не на 4-му курсі чи в магістратурі, а вже починаючи з 1-2 курсів. Також у профільних коледжах-технікумах, або, навіть, в школах під час організації днів професійної орієнтації перед школярами-випускниками 10-11 класів, щоб вони вже визначались з тестами ЗНО, які їм треба здавати, щоб вступити на ту чи іншу спеціальність аграрного ВНЗ. Саме ці зустрічі з успішними та енергійними представниками аграрного бізнесу дозволяють побачити сучасному абітурієнту  або студенту той вектор, за яким можна рухатись і до якого рівня можна зростати, працюючи в агросекторі.

 Які напрямки сьогодні найпопулярніші?

Популярність напрямів можна розглядати з двох сторін:з точки зору роботодавців та з точки зору абітурієнтів. Якби співставити результати, то ми б знайшли ту точку рівноваги, яка б збалансувала і задовольнила всі сторони ринку. Роботодавцям потрібні спеціалісти-виробничники (63% від загальної потреби), але потреба у фахівцях економічного профілю (аналітики, менеджери, економісти, бухгалтери тощо) також на досить високому рівні (31%). Попит на працівників економічних спеціальностей вищий на великих підприємствах, що пов'язано з більшим обсягом аналітичної роботи.

Попит абітурієнтів відслідкувати важче. До 2015 року зарахування у всіх ВНЗ відбувалося трьома «хвилями». Тому не можна визначити, якому ж аграрному чи не аграрному ВНЗ надавалася перевага того чи іншого абітурієнта. Чи він прийшов в аграрний ВНЗ свідомо чи по залишковому принципу. З цього року в результаті введення новації при вступі – показника пріоритетності – буде зрозуміло не тільки для аграрних ВНЗ, а також для всіх ВНЗ України яка інституція користується більшим попитом і пріоритетом серед абітурієнтів. Прикро тільки, що ця новела з’явилась вже безпосередньо перед самою вступною кампанією, а не в листопаді попереднього, 2014 року, – тоді, коли усі ВНЗ визначаються з правилами прийому.

Чи відповідає рівень підготовки фахівців вимогам ринку?

Рівень підготовки фахівців все ще не співпадає з вимогами сучасного аграрного бізнесу, що пов’язано з тим, що, насамперед, варто відлагодити систему підготовки і  підвищення кваліфікації саме  викладачів, що навчають студентів. Маємо певний досвід співпраці аграрних підприємств з аграрними ВНЗ, коли правильно організоване практичне навчання дозволяє студентам отримати за час практичного стажування набагато більше практичних знань та навичок, ніж за чотири роки навчання в аудиторії. Все залежить від активної позиції викладача, хто є відповідальним за практику, а також координатора з боку підприємства. Якщо це не формальність, тоді студенти, зарекомендувавши себе достойно під час практики, можуть розраховувати навіть на майбутнє працевлаштування на тому підприємстві, де проходили практику.

З огляду на звичайні практичні навчання, то, звичайно, не тільки аграрна освіта, а загалом вища освіта потребує значного оновлення матеріально-технічною базою, що значно покращило б рівень практичного навчання студентів. Варто було б сказати про організацію практичного навчання і рівень дослідницького обладнання, що використовує ВНЗ. Лише одиниці можуть похвалитися сучасним обладнанням, програмним забезпеченням та сучасними розробками світового рівня, що дозволяють конкурувати сучасній українській аграрній науці на міжнародному ринку. За часів радянської освіти у світі цінили наш рівень підготовки фізиків-математиків. Фундаментальна база в нас все ще залишається на рівні, але, коли починається рух далі, то тут не вистачає наявних потужностей. Позитивом є те, що Україна підписала Угоду між Україною і Європейським Союзом про участь України у Рамковій програмі ЄС з наукових досліджень та інновацій «Horison 2020», що дозволяє з надією дивитись у перспективу в разі активної позиції наших науковців, докторантів-дослідників. Але ми пам’ятаємо прислів’я «До кожної булави треба ще і голови».

Не можна тут не зазначити, що досить часто учасниками міжнародних конференцій за кордоном є наші співвітчизники, які представляють вже закордонний ВНЗ. І державі Україна варто було б подумати про те як створити такі умови, щоб українські студенти та докторанти закордонних ВНЗ, отримавши закордонну освіту, дуже хотіли повернутись в Україну і працювати на благо своєї Батьківщини.

Чи можна говорити тут про «інтелектуальна безпеку», щоб не згадати про останні тенденції того, що існує певний тренд в обранні сучасних абітурієнтів сусідніх європейських університетів? Ми знаємо про те, що дуже багато українських абітурієнтів нині вирушають навчатись за кордон. У цьому немає нічого поганого, світ глобалізується. Але нам варто працювати над тим, щоб рівень вітчизняної освіти відповідав сучасним тенденціям і, отримавши підтвердження гранту на навчання в університеті Польщі та України, абітурієнт обирав Україну.

Чого, на ваш погляд, не вистачає українським аграрним вишам задля підготовки фахівців, котрі влаштували б іноземних роботодавців?

А чому питання саме про іноземного роботодавця? Чому ми зосереджуємо свою увагу саме на іноземних роботодавців? І тут питання в тому чи іноземні роботодавці в Україні чи поза її межами? Якщо ми говоримо про іноземні компанії в Україні, то все ще існує певна проблема з рівнем володіння іноземною мовою випускників-агрономів, механіко-технологічних та інженерних спеціальностей тощо. Деякі аграрні університети в Україні започаткували експериментальні групи з викладанням частини предметів іноземною мовою, що дозволяє таким студентам володіти спеціальними технічними термінами та бути конкурентоздатними на ринку праці.

Чи є шанси у агровипускників отримати роботу в міжнародній компанії та за кордоном? Що для цього потрібно?

Звичайно, є! Такі випадки не поодинокі, якщо ми розглядаємо випускника з освітою як українською, так і іноземною. Якщо ж ми розглядаємо випускників тільки з українською освітою, то це одиничні випадки, але вони також присутні. Тут вступає в роль також досвід роботи в міжнародній компанії в Україні, набуття певного практичного досвіду, рівень володіння іноземними мовами та політика компанії з точки зору міграції співробітників транснаціональних компаній.

Який відсоток випускників агровишів працює за спеціальностями та загалом в агрогалузі залишається? Скільки їдуть за кордон?

Варто згадати про документ в системі вищої освіти, що був обов’язковим у звітності кожного ВНЗ, що має квоту державного замовлення. Це так звані «Картки працевлаштування випускника», які були відмінені у 2015 р. (Кабінетом Міністрів України 15 квітня 2015 року прийнято постанову № 216 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992", якою скасовано норму щодо обов'язковості відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів та відшкодування ними вартості навчання, крім осіб, що навчаються за спеціальностями медичного профілю). Згідно даних статистики попередніх років рівень працевлаштування випускників був на рівні 80-90%. Але тут ми можемо говорити про результати саме «паперового працевлаштування». І було б цікаво нині, за умови відміни обов’язкового паперового звіту по «Картках працевлаштування», відслідкувати реальні цифри відповідності випускників агровишів займаним посадам.

Чи чекати нам переформатування аграрної освіти в рамках реформи освіти?

Зараз вся вища освіта в Україні працює в правовому полі нового Закону України «Про вищу освіту», за яким вищим навчальним закладам освіти надається автономія. Тому рівень «переформатування аграрної освіти» залежатиме від свободи поглядів та ініціативності колективів кожного університету. Є певний досвід експериментальних навчальних планів. Ще з 2002 року спочатку в НУБіП України, а згодом в СНАУ та ПДАА започаткована експериментальна українсько-німецька програма МВА в агробізнесі, що входить до рейтингу ТОП-10 кращих міжнародних магістерських програм Німеччини. Вона дещо не відповідала тим стандартам, які існували на той час. Але, завдяки меморандумам про співпрацю, бажанню іноземних партнерів у розвитку спільних магістерських програм, та безпосередньо активній позиції колективів українських університетів такі програми були започатковані та існують нині з видачею подвійних дипломів – українського та іноземного ВНЗ.

Що, на ваш погляд, треба було б змінити в системі вітчизняної агроосвіти? Наприклад, магістратура виключно англійською та за конкурсним відбором й ін.

Декілька пропозицій:

• професійний високо-мотивований рівень викладання в аграрних ВНЗ!
• розробка та імплементація в навчальний план програм довготривалої (3-6 місяців) практичної підготовки відповідно до сезонності технологічних процесів;
• запрошення до викладання в аудиторіїфахівців, що нині є представниками провідних українських підприємств та експертів міжнародних компаній;
• інтеграція в навчальні програми організованих практичних фахових турів на провідні вітчизняні підприємства з вивченням кращих практик ведення сільськогосподарського виробництва з використанням кейсових технологій;
• підготовка та захист магістерських робіт на замовлення аграрного бізнесу;
• формування міжуніверситетських та/або міжфакультетських (міждисциплінарних) унікальних науково-дослідних груп для проведення наукових досліджень та виконання проектів відповідно до потреб ринку.

Вступ в магістратуру і так відбувається за конкурсним відбором. Щодо магістратури виключно англійською мовою, то я не думаю, що це треба робити масово. Ексклюзивні англомовні програми, звичайно, мають бути. В аграрному секторі існує нагальна потреба саме в робітничих професіях. А у нас існує стереотип, що всі мають мати вищу освіту – і це стосується не тільки аграрної освіти. З точки зору того, щоб молодь до 21-22 років була «при ділі», тобто всі мають бути зайняті, то вища освіта, звичайно виконує свою соціальну роль.

Вітчизняна аграрна освіта потребує оновлення. Треба показати випускникам школи те, що працювати в аграрному секторі – це сучасно і прогресивно. Крім того, що робота в аграрному бізнесі є цікавою (для тих, хто має бажання працювати), так і результати роботи несуть соціально-відповідальну функцію – виробляти продукцію, щоб нагодувати людство.

Марія Бровінська